Чому дітки не йдуть додому
Наші ніжки – ходять пішки,
Рученята грають в сніжки.
Ми тут, мамо, ні при чому,
Ми б давно прийшли додому.
Але ніжки ходять пішки,
Рученята грають в сніжки.
Навіть, мамо, наші очі
В хату йти ніяк не хочуть
Рак їде на гостини
Їхав рак до краба в гості –
Поклонитися їх мості.
Виліз рачки рак із річки
Попід кущики порічки.
Коників спіймав у лузі,
Запрягати став їх, друзі.
Віжки в рака – з павутинок,
А хомутики – з травинок.
Тільки взяв їх рак у клешні,
Як потнув ураз, сердешний.
Плакав рак у три хустини –
Не потрапив на гостини.
Синиці і дзвони
Якось взимку на дзвіниці
Повсідалися синиці.
І відтоді аж донині
Дзвони в нас дзвінкі і сині.
Ліс засинає
Їжак ще нишпорить в траві.
Йому не колеться й ожина.
А там, де дві сосни криві,
Не спить сторожа мурашина.
Вона пильнує рідний дім –
Стискає міцно алебарди.
Ну що?
Побачили?
Ходім.
Ліс хоче спати, спати, спати…
Киця Дженні
Нашу кицю звати Дженні.
І вона така мала,
Що у татовій кишені
Заховатися змогла.
Василь Терещук, Леся Квик (ілюстрація)