«Люди більше не вмиратимуть, –
Сказав йому лікар
і трохи спітнів. –
Та, на жаль, ви з останніх,
Хто …піде від нас.
Шкода…
Але я обіцяю,
Ми про все подбаємо!
Можливо, встановимо пам’ятник.
Чому б і ні?
Особисто проситиму мера.
Хоча там
Страшні бюрократи…
Даруйте, мушу вже бігти.
Всі лікарні
Скоро зачинять.
То ж треба шукати роботу.
Хоч якусь, до біса, роботу!
У мене ж сім’я…»
Він лежав
Горілиць самотній
У палаті
З порожніми ліжками.
Роздивлявся муху,
Що чорніла,
Мов крапка на стелі.
Василь ТЕРЕЩУК
