Повні пригорщі золота – Сергій Татчин

Ріка, серпеньповні пригорщі золота – це серпень вдень.
а повнісінькі пригорщі срібла – серпень уночі.
це – життєствердний розпач, бо ж усе минає, йде,
під меланхолійний лемент пташиних ключів.

стосунки переосмислюються, взаємини не гірчать.
від мимолітних радощів помірно солодко.
бабуся із абрикосами припрошує дівча –
тільки-но зібрала, не пожалкуєш, золотко!

а на проспекті Коцюбинського літній чоловік
співає про коника із заквітчаною гривою
і про козаків у траві, що лежать як живі,
і співає так, що я ледве стримуюсь,

щоб не заспівати із ним про те,
що у наймолодшого очі, як терен, чорні.
відтепер їх колисатиме несходимий степ,
а вони в нього вростатимуть, пускатимуть корені.

Читати також:  Альтернативна історія

і – жодної хмарини пополудні на небесах.
простір увиразнюється, гусне, твердне.
ой, чия то дівчина стоїть в сльозах,
ні жива-ні мертва.

Сергій ТАТЧИН

Читайте також: Вона – Сергій Татчин

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.