Лист львівського художника Петра Старуха до поета Віктора Неборака
Здається пишу тобі вдруге чи може втретє
зрештою це вже не так важливо
правду кажучи це deja vu мені нагадує
що я пишу листи з якогось острова і чекаю на спасіння
або листи з війни з надією що їй прийде кінець
настане цілковита тишина і тобі більше писати їх не прийдеться
ти повернешся до дому бо до тебе прийшов лист відповідь про її кінець
колись я посилав такі листи до дому приховуючи від рідних що я на війні але це було так далеко і давно що і згадати важко
тепер ця сука прикотилася на нашу землю
через якихось ідіотів там в шанцях ровесники наших дітей
чекають месиджів смс про її закінчення і своє спасіння
яке тут може бути спасіння тут постійні битви за якусь хуйню твоя втеча мабуть є спасінням
я намагаюся втікати
але куди від себе втечеш хіба що в пітьму
… можливо мій лист є з мого закинутого острова на якому вибудуваний монастир з якого тобі пишу в цілковитій нічній тиші
вона важлива тримає медитативний сенс і спокій
вдень все зникає губиться в прозорості осені в конструкції форм знаків
але тоді наступає цілком інша гра
можливо я її собі придумав хоча це тільки так видається насправді все давно придумано
прописано вбито реперами до якоїсь небесної матриці
де ти маєш бездоганно виконувати волю бога якого ніколи не бачив і так виходить що ти є його дітваком і він бавиться з тобою доки ти не зотлієш не всохнеш
тепер виявляється що він і є мій тато
хоча перед тим я знав свого рідного того що колись носив мене на плечах
всі ці набутості зникають
це колесо пришвидшено намотує кола
де я на швидкості намагаюся встигнути щось довершити радше себе самого
насправді стоїш більше у спогляданні серед зібраних каменів ранком туман розсіюється і знову йдеш піднімати того що залишився десь там в затінку саду
ти знаєш дуже важливо мати свій сад
бодай якийсь уявний
куди б ти міг втікнути як христос
побути на самоті
перед тим як прийняти рішення
він завжди потрібен
але ще важливо бути садівником
ми здається з тобою щось садили
не можу зараз пригадати здається що так …
тоді в своїй виставі я був птахом якось дивно все виглядало
всі дивились на мене а я літав в просторі тримаючи в руках сурму будив всіх довкола
це ти здається придумав її вона була важливим елементом у твоїй грі як і в моїй…
всі дивились з відкритими очима але ще спали
моя сурма їх будила це мабуть теж було знаком
ще тоді сова жила в моїй робітні тихо без шуму перелітала з одного місця в інше
вона якось зосереджено вслухалася в гортанний спів чи то в молитву тибетських монахів що чередувалася з ревом їхніх трембіт
пам’ятаєш з касети що ти мені її подарував
чи це так було тоді важливо запитую себе
всі ці монахи сурми
тепер мабуть ми на їхньому місці
у тихому молитовному спогляданні перелітаємо з одного зібраного каменя на інший мохнатими павичами
ти знаєш я вчора пересадив вже друге дерево
дерева хочуть іноді щоб їх пересаджували
так краще для них
але краще це робити в ранньому віці
старих пеньків пересаджувати вже немає ніякого сенсу
а ще квіти але це вже буде весною
приїдеш побачиш все зацвіте
будеш мати бажання то напиши мені щось зі свого саду ….
[irp posts=”1246″ name=”Віктор Неборак. Спогади на Академічній”]
[irp posts=”6353″ name=”Війна Мирослава Ягоди”]
Петро СТАРУХ