Press "Enter" to skip to content

Марія Шунь – поетка українського Нью-Йорка

Марія ШуньОтримав нині вночі добірку поезій від Марії Шунь і взявся писати про неї коротеньку передмову для сайту, немов про якусь незнайому для читацького загалу у Львові і в Україні особистість. Але спохопився. Річ у тім, що хоч Марія і живе вже багато років у Нью-Йорку, вона усе ж примудряється не зникати із нашого культурного простору. Вона друкується в Україні, приїздить на осінній книжковий форум до Львова, береться за власні видавничі проекти. А часом ще й збурює місцеву громадськість ініативами на кшталт порятунку львівської Полтви, про існування якої багато “нових львів’ян” вже мабуть і не здогадуються…

Та водночас Марія Шунь тепер є помітною особистітю, поеткою українського Нью-Йорка. І духовні пейзажі цього міста сьогодні проглядаються у її творчості так само чітко і глибоко, як колись і львівські.

Читаємо разом.

 

ЗЕМЛЯ

 

люди накачали її собою

наче губи ботоксом

досвітками та вляганнями

 

вона ж носить їх

за своїм поясом часовим

ключі роздаючи їм

під лелеку готельного

 

вона у квітковій піжамі

готелями не вилазить

із зелені

нагістю із купалень

 

затиснувши її між своїми губами

турист

по дорозі у вечір заїде у МАК

розпаркує валізи

з квартирними кресленнями

по свій кут і овал

та обломить пунктир

об той бік де побічне

на лінійку вже ліпиться

 

витрусить чижа

із кори головного мозку

а потім  двері

уже надбіглі

у пуховий сон пропустять

того чижа

 

пожене він той пух

там де МАКар телят пасе

 

поміж гаражем для них

та кульбабою – фабрикою

подушок

 

земля вкладається

поруч із ним

на нову подушку

опісля квіткової купелі

 

а світ МАКаренковий

чотири воли пасе

край дверей

туристичного креслення

уздовж

її тіла

 

ДЕРЕВНІ ПАРАЛЕЛЬКИ

 

гальваніка дерев

виліплює наперсток

жінки-шовкопряди

насилюють весь індо-китай

повздовж гайвеїв

усміхнених американських міст

 

вони

почеплюють місяць рогатий

на шапку-силянку

щонайкращого вершника-молодика

із набіглих щитків доріг

-з пачкою Мальборо у руках

 

житні ворожки долю

колують дівам

із небесними голограмами на чолах

на вид Мальборо-молодика

 

падає птах-пустовіт

в ноги дівиці-дзвіниці–

сідай на мої крила

повезу

а та

його сріблом у пупок вкручує

та татуює себе півмісяцем

-місцеві ковбойки

вперто ведуть авта

 

бога увінчано

із навпіль

колосяться статуї

роджениць

на новий хліб і сіль

сміятися гортанно

як весь орієнт

на новий виднівок на новий світ

з-під деревних шат

і Pizza-huts

 

HELLO,I LOVE YOU[1]

 

вулички в бігудях тротуарів

дивачні вогники

називають себе людьми

і черкаються між собою

у віскі-барах[2]

 

а двері чекають на

незнаного солдата[3]

котрий чигає на сонце[4]

спалити на ньому

свій тяжкий військовий жаргон

 

о мій-мій-мі

вони загубилися у бігудях вуличок

ці сварливі жінки

вічно плутаються у дверях

двері падають на жінок в проходах

не могли вистояти

жінки нападають на вуличку вогниками

вона загоряється каштанами

бігуді поціляють

у заснулого солдата

безіменної вітчизни дверей

сонця не дочекався

 

о мій-мій-мі

скільки мені ще тих дверей долати

аби пережити

берегову музику

до котрої я пришвартувалася

 

скоюю напад на

водія прибережних вуличок

видряпую

своє  п р о т и

йому на правому плечі

троянда там є запечена

він обзиває мене Проклою

порушницею

правостороннього спокою

 

а у тому спокою

по сто кімнат

половина вікнами на північ

половина на південь

а двері на одну семафорну вулицю

 

а мені так хочеться

наїсти того спокою

і бути найсмілившою

солдаткою

дверей та сонця

 

наївно я

починаю співати

разом із The Doors

акупунктура звуку

графить моє обличчя

таке далеке до сонця

 

“О візьми  гайвей[5]

до закінчення ночі”

і прибудь

і ми розіб’ємо разом

ці прибережні двері

і ми розіп’ємо разом

джин гайвею

 

а штангісти вулицю

понесуть на раменах

вона вся у вогниках

в бігудях тротуарів

десь поділася

я

у них

 

ЦЕНТРАЛ-ПАРК

 

У Черепашому озері Централ-парку

відбивається кришталевий[6]

Український інститут Америки

тінь від нього повзе навскіс

 

Централ-парк з голови до ніг

оповитий

“шкірою зеленої жаби”[7]

повільно розтягує спину

як перед стрибком

в Черепаше озеро

 

воскові фігурки мадам Тюссо

функціонують виключно

в лататтєвому режимі

комусь на нерв наступила

тінь індіанського мокасина

 

а на всіх зайшлих падає

місцева сітка Гармана

в ній заплуталися усі

прийшлі воскові генераліссімуси

та попи в італійських чоботах

(з воску)

 

індіанський мокасин

від них виявився спритнішим

та

пророслим у час

час працює на його просту

майже вимерлу мову

на маленькі мокасинчики

 

світ у чоботах він давно вже хворий

від міжнародних зносин

зафутболений

зношеними Версаче

два розірвані світи його

чоловічий жіночий

випили весь “Абсолют”

в аеропортному небі Да-Вінчі

італійським чоботом

із м’ячем

світові музеї

вже не в змозі

їх вивищити в ціні та цноті

ціна падає

цнота в словники не вміщена

 

музей-Метрополітен із Черепашим озером

та Опера-Метрополітен

доводять усім свою  м е т р о в і с т ь

але пледам та коцикам

літнього сезону(нью-йоркери опалюються

на рекламних щитах)

трава миліша аніж вони

і ніс втуплений в метр

чистої землі

і тиша що пригоряє

швидким хот-доґом

від опери є миліша

 

Абсолют чоловічо-жіночий

молиться до мокасинних гаїв

 

Черепаше озеро

горде зі себе

що воно так довго

доходило до свідомості світу

до Абсолютного Кришталю

 

СІКХ-ІНДУС (схематичне зображення)

 

Йому гностики наносили

багато гостинців-доріг –

вискакують з його

смаглої усмішки.

І заграють з усіма,

хто вище

до сонячної розвилки,

до золотистого фантика

із коробки Делі,

із кавового денця

Мохенджо-Даро.

 

На голові у нього

жіноча бабетка,-

він мусить її стерегти,

щоби чоло не втікло,

а так,- жінські форми його осідлали,

 

за ним діти

горою,

щебечуть до

його гностиків стареньких,

його усмішка

розчиняє

для них цукор у молоці

до кави,

для ще одної

гностичихи

з коробки Делі

 

 

REGOPARK

 

під поклажею ІА[8]

топчуться ішаки історичні

із перськими віжками

і вся Russia

і вся Азія дотична

у самоварі

на одному Квінс-бульварі

пробіжками

там зустрілися ліжками

 

в них бухарці

радісно моґандишаться

під вечірній свій моціон

а на господарці

лиш надбиті ночі шкарлупою із яєць залишаться

і надпиті світанки в унісон

 

їхня релігія з казана плову

а їх багато

із зірок давидових

та “чё” та “кльово”

та колін фламенко

та одного на всіх халату

і фарсі-сленґу

 

і зірка

після відвідин бухарця

свій халат відпирає

свій фартух вивітрює

казани відшкробує

і ненавидить всі килими

собою виткані

бо всі червоні

мов казка

про Алі-Бабу Лєніна

та синій ніс джина-аладина

під ІА

============

[1] тут і надалі використано назви пісень групи “Двері”(“The Doors”)

[2] The Doors –“WHISKY Bar-Alabama Song”

[3] The Doors – “Unknown Soldier”

[4] The Doors – “Waiting For The Sun”

[5] The Doors –“ Take The Highway To The End Of The Night”

[6] перегра прізвища президента Українського інституту Америки Ярослава Криштальського

[7] так індіанці називають $доларовий папірець

[8] ІА(абрв.)-Інформація та Аргументи


 

Be First to Comment

    Прокоментуйте