На дні Каховського водосховища знайшли печери монастиря, де, за давньою легендою, буцім проходила «золота жила», і з яких ченці видобували дорогоцінний метал.
Відповідне відео оприлюднили на Фейсбук-сторінці екс-голови Херсонської ОДА Бориса Сіленкова.
Декілька днів тому Сіленков писав про ці печери і про сам Бізюківській монастир, який знаходиться у селі Червоний маяк Херсонської області, неподалік Херсона.
За словами екс-керівника ОДА, він тричі був у цьому монастирі і спілкувався із ченцями. Допомагав розкопувати верхі печери. А ось нижні печери залишалися до нинішнього часу затопленими водами «Каховського моря».
Сіленков каже, що згідно із легендою, в нижніх печерах проходила золота жила. Монахи видобували золото. Більшовики навіть катували їх, щоб вони вказали золотоносні місця. Але ченці не зоадили таємницю.
Минуло лише декілька днів, і новітні золотошукачі вже відшукали згадані Сіленковим печери.
“Боже, яка швидкість! Моя інформація про скарби Бізюківського монастиря в с. Червоний Маяк в нижніх печерах, викликала паломництво… Нижні печери, які були затоплені Каховський морем, знайдені”,
– прокоментував Борис Сіленков.
“Таврійський Афон”
Свято-Григорівський Бізюків монастир – чоловічий монастир, що в минулому займав ІІ місце в Україні після Києво-Печерської лаври. В деяких джерелах можна прочитати іншу назву “Таврійський Афон” – цю назву монастир отримав за те, що під землею має підземні ходи і печері, які в минулому використовували перші поселенці, щоб сховатися від кочових народів, козаки та християни, які хотіли усамітнитися.
Своєю історією Свято-Григорівський Бізюків монастир сягає далекого 18 сторіччя, коли була перша згадка про нього. До кінця XIX сторіччя монастир нараховував близько 5 церков (Покровську, Григорівську, Трьох Святителів, Пантелеймонівську та Спаську) та Собор Вознесіння Господнього. Розписувати ці церкви приїжджали митці з Італії.
В середині 1922 року монастир закінчив своє існування з приходом радянської влади. Церкви – підірвали, а будівлі зруйнували. Відновлення його розпочалося аж у 1992 році.
До наших часів від монастриря збереглося небагато – Покровський храм, ворота, зруйновані будівлі та печери. З початком Незалежності почалася довга історія відновлення монастиря. Він став місцем паломництва для багатьох християн з усієї України та світу.