Венера лише трохи менша за Землю, вона мільярди років насолоджувалася теплим Сонцем. Але для цієї планети, яку іноді називають сестрою Землі, таке тепло стало вбивчим.
Зараз Венера оповита задушливими шарами отруйної атмосфери, що складається з вуглекислого газу та сірчаної кислоти. Тиск на поверхні майже в 100 разів перевищує тиск повітря на рівні моря Землі. Середня температура перевищує 700 градусів за Фаренгейтом, що є більш ніж достатньою температурою, щоб розплавити свинець, тоді як у найглибших долинах реєструється понад 900 градусів.
Як і на Марсі, ми підозрюємо, що на Венері також колись була тонша, приємніша атмосфера та поверхня, наповнена океанами рідкої води.
Як і на Землі, більша частина цієї води була б хімічно зв’язана в скелі, похована глибоко в мантії. Але частина її могла вилитися на поверхню або була доставлена безліччю багатих водою комет незабаром після формування, створюючи запаси на поверхні.
У тому, що знищило Венеру є вина нашого підступного Сонця. У міру старіння зірки поступово стають яскравішими. День у день це непомітно, але протягом мільйонів років воно повністю змінює характер зірки. Мільярди років тому зона життя нашого Сонця була зміщена всередину порівняно з тим, де воно знаходиться зараз, але зі збільшенням яскравості приходить більше тепла, і ця зона з часом поступово виповзає назовні.
Чи було на Венері життя?
Я сумніваюся, що ми коли-небудь дізнаємося про це, враховуючи нестерпні температури на поверхні, які роблять дослідження майже неможливими. Але ймовірно, що в неї була вода і насичена атмосфера – з основними інгредієнтами. Але якщо життя і закріпилося на Венері, то тривало недовго. Коли наше Сонце старіло, Венера ставала все теплішою і теплішою. На теплішій планеті більше води існує у вигляді пари в атмосфері, ніж у вигляді рідини на поверхні.
Спочатку зміни були незначними, лише підвищення точки роси, що позначало невблаганний шлях до знищення. Але в якийсь момент у минулому – ми не впевнені, коли саме – Венера досягла переломної точки. З дуже великою кількістю водяної пари атмосфера Венери стала занадто добре утримувати тепло, що випромінюється від поверхні. Це випромінювання не могло потрапити в космос, а натомість зосереджувалося в атмосфері, нагріваючи її.
Як Венера задушила себе
Те, що відбулося далі, було, принаймні, швидко. Венера увійшла в цикл зворотнього зв’язку, викидаючи більше тепла в атмосферу, через що океани випаровувалися, що підвищувало температуру і так далі. Спочатку зникли мілкі озера та струмки, потім глибші океани, аж поки не щезла кожна крапля води.
Через близькість до постійно яскравого Сонця водяна пара існувала недовго. Сонячне випромінювання вдарило по ній, роз’єднавши її хімічні зв’язки, а кисень і водень відлетіли геть, приєднавшись до похмурої процесії за межі нашої сонячної системи.
Якщо на Венері була тектоніка плит, як на Землі, то на цьому процес завершився. Через відсутність води, яка б виступала як мастило, пластини в результаті сильного повільного шліфування схопилися, зафіксувавши кірку на місці. Це постійне збивання діє як природний поглинач вуглецю: вуглекислий газ зв’язується з породами, які затягуються глибоко в мантію, запобігаючи накопиченню надто великої кількості вуглецю в атмосфері.
Але без очисного ефекту тектоніки плит рівень вуглекислого газу піднявся до небезпечної висоти, його власна здатність поглинати радіацію з поверхні заглушила будь-яку надію на порятунок планети. Врешті-решт атмосфера нагромаджувалась, поки не досягла свого нинішнього роздутого розміру.
Коли наше Сонце старіло, Венера задушила себе.
Венера не єдина, хто розділить таку долю, оскільки Сонце ще не досягло своїх останніх днів. Воно продовжує яскравішати, приносячи більше тепла в Сонячну систему з кожним днем, його придатна для життя зона з кожним роком неухильно розширюється.
У якийсь момент, приблизно через 500 мільйонів років, Венера не буде самотньою, – океани Землі закиплять, наші континенти зупинять свій давній рух, і ми, нарешті, станемо близнюками з нашою сестрою: неживою планетою з роздутою атмосферою.
За матеріалами сайту Всесвіт сьогодні