Як росіяни вирішували “квартирне питання” в окупованому Львові

Росіяни і квартирне питання у Львові

Львівський археолог Микола Бандрівський запропонував своїм читачам у соцмережі коротку оповідь про те, як росіяни вирішували “квартирне питання” у Львові у 1940-1950 роках – шляхом розстрілів та виселення власників житла у сталінські концтабори.

Як зазначає автор, у передвоєнному Львові українці не були домінантною нацією. Першість тут мали представники інших народів.

Наприклад, дійсний член НТШ Володимир Кубійович у своїй монографії “Етнічні групи північнозахідної України (Галичини)” навів статистику станом на 1 січня 1939 року. Згідно з нею поляки у тогочасному Львові становили майже 51%, євреї 32%, а українці лише 16%.

Те, що потім зробили із зазначеними групами львів’ян – знають усі: після окупації радянською росією західноукраїнських земель мільйони українців, євреїв, поляків та представників інших культурно-етнічних спільнот з цих земель було розстріляно, замордовано або депортовано в Сибір, на Далекий Схід та в Середню Азію.

Читайте також: Імператриця Марія Терезія – королева Галичини

“Натомість до Львова (і до Галичини в цілому) російськомовні окупанти в особі службістів радянської держбезпеки почали направляти цілі поїзди і колони автомашин із переселенцями з колишніх радянських республік.

Новоприбуле населення представляло собою, здебільшого, конгломерат різних націй і народностей СРСР і привнесло зі собою цілком чужу і, у багатьох моментах, ворожу до всього українського (а, ширше – європейського) культуру, ментальність та ідеологію.

Одним із основних питань для службістів держбезпеки – незалежно від того, на яку державу вони працювали і працюють сьогодні – завжди було “квартирне питання”, оскільки воно стосувалося не лише того чи іншого офіцера особисто, але й його сім’ї.

Вперше львів’яни познайомилися з держбезпекою Радянського Союзу у вересні 1939 року, а вже через півтора місяця у мешканців Львова силоміць було відібрано 1031 квартир (статистика станом на 4 листопада), в які було заселено сім’ї військових і представників “партійно-господарського активу”.

Як зазначає автор, вже через три тижні (станом на 27 листопада 1939 року) насильно “звільнених” від їх власників квартир вже налічувалося 2649. І майже тисячу з цих помешкань у фешенебельних районах міста отримали працівники НКВС і наркомату оборони.

А станом на 3 січня 1940 року таких силоміць відібраних новою владою у львів’ян квартир налічувалося вже 5407.

Примусові виселення продовжувалися й у перші повоєнні роки, що кардинальним чином змінило етнічний склад населення у центральних районах Львова.

Читайте також: Фельдмаршал, який вигнав росіян із Галичини (3oko.com.ua)

В цілому ж наприкінці 1939 року на Західну Україну лише з Ленінграда прибули 60 працівників керівного складу НКВС, із Саратова – 40, Смоленська – 50, Рязані – 30, Воронежа – 40 військовослужбовців цього відомства.

Тоді усі найкращі квартири у фешенебельних районах міста, й захопили прислані енкаведисти зі своїми сім’ями.

“Їх нащадки відтоді, ніде не виїхали, вони дали потомство, вивчили українську, а деякі з них сьогодні викладають у львівських вищих навчальних закладах, присутні в націоналістичних рухах і організаціях, обросли бізнесами і впливовими знайомствами.

Ми, часом самі того не відаючи, ходимо з ними на каву, присутні у спільних проектах, зрештою, одружуємося чи виходимо заміж… А коли якимось чином, дізнаємося правду про час і причину появи їхньої сім’ї у Львові, то чим скоріш женемо від себе думку, що дід, отого твого знайомого чи знайомої, власноруч розстрілював беззбройних галичан у тюрмах на Лонцького чи Замарстинові…

Як з цим усім жити? Вибачити і сказати собі, що діти за батьків не відповідають?”, – запитує Микола Бандрівський.


РОСІЯНИ У ЛЬВОВІ

Росіяни у Львові вигулюють псів.
Вони – їх єдина худоба.
“Собака – друг человека,” – кажуть вони
І навчають псів рідної мови:

“Єхалі ми с подругой с фронта. Вишлі на вокзалє во Львовє с поєзда.
“Кать, – говорю, – пасмотрі, какой красівий город.
Давай здесь останємся!” Ми і осталісь…”

Росія, у хустці і святочній ватянці,
Дарма чекала на них в Костромі.
У помешканнях,
Де за вбитими газдами сохли квіти,
Вони вдихали запах чужих простирадл,
Міряли квітчасті сукні,
Кахельні п”єци розпалювали Шевченком.
На околицях ще стріляли.

“Мамочка, я палучіла квартіру с окнамі на тєатр, гдє поют і танцуют. Мєня ужє пріглашалі туда на дєнь рожденія т. Сталіна.
Помнішь Катьку, мою фронтовую подругу?
Так вот, ана работала в НКВД і єйо убілі.
Люді здесь нехарошіє, сплошниє бандьори. Но ми побєдім!..”

Росіяни у Львові вигулюють псів.
Я здибую їх вечорами,
Старих і задиханих,
Коли повертаюсь з роботи.
Пси волочать їх життям за собою,
Як пробиті
Повітряні кульки.

Автор – Василь Терещук

Відкрийте більше з Третє Око. Головні новини України та світу

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання

Прокрутка до верху