“Два роки війни пройшов мій взвод на фронті. Показово, що люди переважно тримаються, а зброя вже відмовляє, – пише у своєму блозі на фейсбуці єдина в ЗСУ жінка командир взводу протитанкістів Тетяна Чорновол.
“Я воюю тими самими “Стугнами”, які захищали Київ. Два роки дві “Стугни” працювали, як “зайчики”. Я їх дуже берегла. Я здогадувалася, що інших у мене не буде. Що я тільки не придумувала, щодо їх маскування. Під обстрілами ми дуже ризикували, але знімали і виносили важку оптику. Ми готували -будували позиції “Стугни”, витрачаючи на це купу часу. Стільки всього вигадуємо…
Було таке, що виявляли нас. По моїх “Стугнах” прилітало з міномета, танку, САУ, скиди з Мавіка. Чудом пошкодження були не значні. Особливо чудо було, коли танк поцілив в “кукушку” за якою стояла “Стугна”. Її завалило цеглою. Відкопали. Ціла. Часто під час обстрілу в перервах між прильотами встигали зняти оптику.
Чому все це я так довго описую? У мене розпач, що не зважаючи на всі наші зусилля і особливе відповідальне ставлення до зброї, вона відмовляється служити нам через свою зношеність.
Нас це накрило раптово і зразу…
Вислідкували НОНу. А бойовий режим відмовився включатися. Виявилося кабель між “очами” і пусковою полетів. Дзвонили на КБ Луч, перепаювали. Встигли, наступної доби НОНу підстрелили…вона знову виїхала в те саме місце.
І тут підфартило іншій Стугні – ворожа БМП.
І тут вистріл – Стугна гасне. Гудбай ракета. І це вже не кабель… Стугна не бачить батарей. Проблема в пусковій. Потрібен ремонт.
Треба швидше на ремонт. Тим паче Стугна стоїть на дуже важливій позиціїї, у випадку атаки, вона там головний фактор стримування… В тому секторі вона вже півроку стоїть. Було таке – 6 цілей поцілили за два дні.
Але не так просто – відремонтувати зараз Стугну, стільки паперів треба готувати!..
І ще, як мене попередили, якщо я її віддаю на ремонт, це не означає, що потім я її отримаю назад. Зверху можуть вирішити, що деінде вона потрібніша…
На початку війни я віддавала Стугну на ремонт після мінометного влучання по ній. Тоді було все простіше. Зараз все так важко…
І я розумію, що далі на мою стареньку зброю, ще менше надії – Стугна не розрахована на стільки пусків, скільки вона вже дала, і далі я ризикую отримати відмову при кожному наступному.
Я багато зробила на попередньому місці роботи у ВР, щоб ця зброя на якій я воюю взагалі з’явилася в ЗСУ. Але я не маю зараз жодних пільг. Ні по забезпеченні ракетами, ні по отриманні нової “Стугни”.
Я так розумію, що жодний професіоналізм зараз в армії не цінується і старі надійні позрахунки ПТРК не отримують нову зброю. Так, КБ “Луч” робить нові установки і вони…. попадають новачкам.
Мене інколи запрошують проконсультувати новачків. Я з великою заздрістю тестую їх новенькі “Стугни”, знаючи, що мені таке і не світить.
Чому – я так і не розумію…
Чому не має можливості підняття на новий рівень старих команд завдяки навчанню новим технологіям і отриманню нової зброї і різних корисних пристроїв і додаткової зброї?
Ми, як складові тих стареньких Стугн. За нас уже все вирішено наступним чином: з чим починали з тим і закінчуйтесь.
Це найбільше, що зараз лякає в армії- безперспективність і відсутність розвитку. Я не кажу про звання і посади, мені не треба звання і посади, я кажу про розвиток на своєму місці.
І якщо дійшла до неможливості вражати цілі через відмову ЗНОШЕНОЇ зброї єдина в армії жінка командир взводу протитанкістів то, що у інших?”, – запитує Тетяна Чорновол.