Приготуйтеся бути враженими останнім зображенням космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST). Знакові кільця Сатурна, здається, моторошно світяться на цьому неймовірному інфрачервоному знімку, який також розкриває несподівані особливості атмосфери Сатурна.
Це зображення служить контекстом для програми спостережень, яка перевірить здатність телескопа виявляти слабкі супутники навколо планети та її яскраві кільця. Будь-які нещодавно відкриті супутники можуть допомогти вченим скласти більш повну картину нинішньої системи Сатурна, а також її минулого.
Газ метан поглинає майже все сонячне світло, що падає на атмосферу на специфічній інфрачервоній довжині хвилі цього знімка (3,23 мікрона). Як наслідок, знайомі смугасті візерунки Сатурна невидимі, оскільки багаті метаном верхні шари атмосфери закривають нам видимість первинних хмар.
Натомість диск Сатурна здається темним, і ми бачимо особливості, пов’язані з стратосферними аерозолями на великій висоті, включаючи великі, темні та дифузні структури в північній півкулі Сатурна, які не вирівнюються з лініями широти планети. Цікаво, що раніше дослідники помічали подібну хвилеподібність у ранніх спостереженнях Юпітера JWST NIRCam.
На відміну від атмосфери, в кільцях Сатурна немає метану, тому на цій інфрачервоній довжині хвилі вони не темніші, ніж зазвичай, і тому легко затьмарюють затемнену планету. Це нове зображення Сатурна також показує складні деталі в системі кілець, демонструючи кілька супутників планети, як-от Діона, Енцелад і Тетіс.
Глибинні експозиції, не показані на цьому зображенні, дозволять вченим досліджувати слабкіші кільця Сатурна, включаючи тонке кільце G і розсіяне кільце E, які тут не видно. Кільця Сатурна складаються з безлічі скелястих і крижаних уламків розміром від меншого за піщинку до розміру гір на Землі. Нещодавно дослідники використовували JWST для дослідження Енцелада та виявили значний шлейф, що виходить із південного полюса Місяця. Цей шлейф містить частинки та велику кількість водяної пари, що сприяє формуванню кільця E Сатурна.
Порівнюючи на цьому зображенні північний і південний полюси Сатурна, ми можемо спостерігати типові сезонні зміни. Зараз у північній півкулі Сатурна літо, а південна півкуля виходить із зимової темряви. Однак північний полюс виглядає надзвичайно темним, можливо, через невідомий сезонний процес, що впливає на полярні аерозолі. Слабке освітлення на краю диска Сатурна можна пояснити флуоресценцією метану на великій висоті або випромінюванням тригідрогену іоносфери (H3+). Спектроскопія JWST може допомогти підтвердити ці можливості.
Читайте також: