Трійця астрофізиків з Університету Сорбонни розробили нову теорію, яка допоможе описати стабільність Сонячної системи.
У статті, опублікованій в журналі Physical Review X, Федеріко Могаверо, Нам Хоанг і Жак Ласкар описують свою теорію та те, що вона передбачає про природу Сонячної системи.
Протягом багатьох років ентузіасти дослідження космосу задавалися питанням про природу стабільності Сонячної системи. Сотні років тому, після того, як вчені відкрили інші планети й довели, що Земля разом із ними обертається навколо Сонця, виникли питання щодо можливості того, що планети зазнають змін у своїх орбітах, що призведе до зіткнень або знищення на Сонці чи у відкритому космосі.
Навіть Ньютон був неспокійний — після застосування теорій руху та гравітації він виявив імовірність того, що сили тяжіння, якими планети діють одна на одну, призведуть до неминучих змін їхніх орбіт і погіршення стану Сонячної системи. Але не бажаючи прийняти власну науку, він припустив, що Бог періодично перезапускає систему, запобігаючи її загибелі.
Упродовж наступних років астрономи коригували це питання: одні припускали, що Сонячна система з часом самознищиться, а інші наполягали, що має бути якась сила, яка тримає планети на правильному шляху, інакше як би могло це тривати так довго?
Сонячна система дестабілізується протягом мільйонів літ, але чомусь залишається неушкодженою протягом мільярдів років.
Все почало змінюватися, коли для вирішення проблеми почали використовувати комп’ютери, що дозволило створювати моделі, які використовували минулі та поточні параметри для прогнозування ймовірного майбутнього Сонячної системи. Такі моделі показали, що стихії хаосу не уникнути. Зараз більшість планетологів сходяться на думці, що Сонячна система нестабільна і повільно руйнується.
Новіші моделі також дають астрономам більш ясний погляд на майбутнє — вони показують, що Меркурій зазнає, наприклад, зіткнення з Венерою або падіння на Сонце.
Але все ще є одна серйозна проблема: більшість моделей показують, що Сонячна система дестабілізується протягом мільйонів років, але чомусь залишається неушкодженою протягом мільярдів років.
У новій спробі троє дослідників розробили теорію, щоб пояснити цю очевидну невідповідність. Коротко кажучи, вони припускають, що в русі планет існують приховані структури, які допомагають їх стабілізувати. Вони вважають, що такі структури стримують дестабілізацію, уповільнюючи рух планет і не даючи їм відхилятися в будь-якому напрямку. Крім того, вони припускають, що на орбіті певної планети проявляється якийсь швидкий хаос, який, у свою чергу, стримує дестабілізацію, не даючи планетам блукати. І, нарешті, вони припускають, що цей механізм діє залежно від положення орбіти планети, а не від її форми.
Читайте також: