Давно вже мені кортіло поговорити про галицькі імена. Особливо тепер, коли населення України цілком вимішалось регіонально і багато хто змінив місце проживання.
Про це пише у своєму блозі на фейсбуці Наталя Сеньківська.
“Часом, зачувши невластиве для Львова ім’я, питаю співрозмовника про справжнє місце народження. Візаві дивуються, інколи бентежаться, мовляв, звідки я знаю. – Тому, що у Львові таких імен нема вже ціле століття, а то й більше.
Ім’я людини є її соціальним паспортом, подібно як риси обличчя часто красномовніші за прізвище.
Свого часу, довго петляючи дорогами родовідних ліній, я переглядала метричні книги Львівської і Тернопільської області, виписуючи собі до нотеса тисячі імен. Тому можу із впевненістю сказати, які імена цілком відсутні в реєстраційних церковних документах протягом 300 років.
Читайте також: Скандал у Львівській опері. Троє учасників гастрольної трупи залишилися за кордоном
Галицька іменна ідентичність формувалась століттями
Минулого тижня я переглядала фільм…«Смак свободи», у якій головна героїня з провінційного містечка підкорює Львів своїм кулінарним хистом. У фільмі мені сподобались фуд-зйомки, галицькі переписи, подані за кулінарною книгою Ольги Франко та рекомендацією «пані Стефи». Проте подача ідентичности львів’ян добряче шкутильгала, – вона була представлена киянами дещо театрально.
Неприємно здивувало і викликало безліч запитань до творчої групи ім’я головної героїні – Варя. З ним рейтинг фільму падає, і дивно, що ніхто з галичан заздалегідь не вказав режисеру на цю недоречність і навіть неоковирність. Бо Варя у Львові – то як прищ на дупі, іміджевий провал.
У нас «варею» може бути тільки страва з буряка та квасолі, котра називається «варя гуцульська».
Тож сьогодні хочу ближче ознайомити читачів з галицькими, зокрема львівськими питомими іменами.
Почнімо з того, що кожен львів’янин з гордістю носитиме ім’я Данила чи Лева – засновників міста. Львів’яни схвально закивають головами на Ореста (що мусить бути чи не в кожній порядній галицькій родині), Теодора, Теофіла, Остапа, Владзя чи Володимиру. Захоплено зустрінуть Зеника і Зеню, а от Зінкою може бути тільки вересклива продавчиня з генделика.
Чимало чоловіків у Львові носитимуть ім’я Юрія (зокрема, на честь покровителя міста св.Юрія Побідоносця), яких кликатимуть Юрко, Юр, але не Юра (на російський манір), і вже точно в нас не буде Жори чи Гоші (Георгія). А до Олега львівські матусі старої дати казатимуть Олько, чи Ольо. Олексій буде Олексою, але ніколи Альошою.
У Львові немало Ґеників (Євгенів) та Ґень (жіноче ім’я), але жодного Жені (навіть якщо він Клопотенко) чи, боронь Боже, – Жеки (в нас жеки – то жахлива своїм обслуговуванням комунальна служба). У Львові мешкають цьоці Лесі, або тети Олесі, але немає тьоті Шури чи тьоті Саші.
У наших селах Михайли будуть Міськами («Міську, вважєй, холєра ясная…»), а в містах – МихасЯми, і навіть Сянками (на Бойківщині), але ніколи Мішами (так і хочеться зацитувати: «міша, пардон, кріса»). Серед галицьких жіночих імен багацько Галин, Гань-Ганнусьок-Нусь (похідне від Анна), але не буде ні Ані, ні Анічки (російська форма імені).
Споконвічно шануватимуться і давні біблійні імена – Іван, Петро чи Павло, а також стародавні церковні імена. До війни популярним жіночим іменем була Рузя (Розалія).
Географічно нейтральними будуть імена Люби, Надії, Віри, Ольги, Тетяни, Андрія, Ігоря, Миколи, Ярослава чи Святослава.
Олександра в нас ніколи не кликатимуть Сашком – тільки Олесем. Не бракує у Львові Адріянів та Андріян. І вже в кожній родині мусять бути СтефанИ чи Стефи, Ромці, Богдани, Соломії, Любомири, Осипи та Йосифи (також Юзики), а ще Марії на всякий лад (наприклад, Марині), але ніколи – Маші.
Софії часто ставатимуть поважними господинями, і зватимуться Зонями. Популярними будуть Оксани (Сяні), Тараси, Наталі (Талі), Ірини (Ірени, Ірки), Дарії (Дарки).
Поважні львівські роди, у яких було давнє шляхетське коріння, вряди-годи дають імена доволі вигадливі, як от Арета, Аніта, Аліція, Анізія. А серед чоловічих імен трапляються Лонгини, Іринеї, Ізидори, Еммануїли, Іллярії, Діонізії, і навіть такі квітучі імена як Гіяцинт та Нарцис.
У брєжнєвський період сім’ї зачнуть заповнюватись совіцькими іменами, які не мають жодного стосунку до Галичини: Віталіями та Віталінами, Валєрами, Вікторами, Свєтами та Сєрьожами. Українська еміграція, що полишила Львів перед приходом більшовиків, на ці імена лише здивовано-глумливо піднесе брову.
Не розуміючи особливостей Краю і традицій, легковажні молоді матері після перегляду чергових серіалів називають дітей Анжелами, Алінками, Сніжанами, Діанами чи Артурами. От що робить в українському селі британське королівське ім’я Артур? У подальшому це стане лише низьким соціальним маркером особи, а не вишуканим вибором.
P.S. І вже точно ніколи в нас не буде імені Лёха. Бо «льоха» в Галичині – то свиня свійська”, – підсумовує свій допис блогерка.
Додаємо, що драма та комедія «Смак свободи», яка спричинила суперечку про традиційні імена для Львова, знята українським режисером Олександром Березанем. Як і попередній фільм режисера «Шляхетні волоцюги», новий знімався переважно у Львові. Проект виборов право державного фінансування на одному з конкурсних відборів Держкіно. Передбачалося, що фільм мав вийти на екрани ще у 2022 році. Джерелом натхнення для написання історії слугувала книга 1929 року «Перша українська загально-практична кухня», написана Ольгою Франко.
