Про тамплієрів більшість із нас знає, що близько 800 років тому це був один із наймогутніших військово-релігійних Орденів середньовічної Європи. А чи були рицарі-хрестоносці на теренах сьогоднішньої Західної України?
Відповідь на це питання дає Голова Археологічної комісії у Науковому товаристві імені Шевченка у Європі Микола Бандрівський
Спершу застановімося над таким: незважаючи на те, що частина читачів (окрім фахівців) й надалі вважає Візантійську імперію надійним, одновірним і рівноправним партнером галицьких князів, однак насправді такої держави як Візантійська імперія в часи князя Данила… не існувало.
Бо на місці колишньої могутньої Візантійської імперії з якою постійно вів справи князь Роман Мстиславич (батько майбутнього короля Данила), із 1204 року постала – не менш сильна – Латинська імперія, що проіснувала до 1261 року (так співпало, що саме того року відійшов до Вічності й сам князь Данило).
Гаразд, тут ви можете сказати: “Яке відношення може мати якась далека Латинська імперія до нашого сильного, незалежно-самостійного і всіма шанованого галицько-волинського князівства?”
А тепер власне й перейдемо до двох моментів, які пов’язані з Орденом тамплієрів і галицько-руськими теренами.
По-перше, у статуті тамплієрів Status hierarchiques, який був прийнятий між 1156 і 1169 роками, вже згадується їхня “угорська провінція Храму” (тому тамплієрів часто називають “храмовники”, тобто охоронцями Храму Гробу Господнього). Відомо, що правителем сусідньої з галицькою Руссю – тамплієрської Угорщини у 1280-их роках був француз Жерар де Віллер, який єдиний із вищої ієрархії Ордену таємничо кудись зник у жовтні 1307 року (хоча перед тим саме він сягнув небувалих висот в їхній ієрархії, бо з 1299 року став наставником (тобто, прецептором) усієї Франції).
І що для нас тут є особливо цікавим: угорський Дім Храму тамплієрів не обмежувався придунайськими й адріатичними володіннями, але й володів замками у різних куточках Угорщини у тому числі й на границі з Руссю (наприклад, у 1170-их роках тамплієри вже мали у своїй власності замок і довколишні землі на теперішньому Українському Закарпатті – біля сучасного села Середнє поблизу Ужгорода).
По-друге, під 1235 роком у Галицько-Волинському літописі читаємо: “…Данило сказав: «Негоже є держати отчину нашу крижевникам – темпличам, тобто соломоничам». І пішли вони обидва на них із великою силою, узяли город [Дорогочин] місяця березня і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир».( Переклад Л.Махновця) “. Мова у цьому уривку йде про наше давньоруське місто Дорогочин на Західному Бузі, яке князь Данило Романович відібрав тоді у гарнізону хрестоносців на чолі з магістром Бруно.
Частина сучасних дослідників, мабуть, вслід за радянською історіографією, вважає що князь Данило відбив тоді Дорогочин від пруського добжанського Ордену мечоносців (який потім папа римський об’єднав із тевтонським Орденом). Хоча як підкреслює сучасний історик А.Майоров із цього літописного повідомлення виразно видно, що Данило Романович воював тоді не з добжанськими рицарями, а саме з тамплієрами. Бо літописець вже дуже впевнено пише, що Данило мав тоді справу саме із тамплієрами (дослівно: “…темпличами, рекомими Соломоничами…”). Чому давньоруський літописець вжив саме таку назву?
Виявляється, що це є буквальний переклад латинської назви цього Ордену: “жебракуючих рицарів Христа і храму Соломона” або ж інша назва: “Орден рицарів Соломонового храму” (дослівно: “Pauperes Commilitones Christi Templique Solomonici” або ж: “Milites Templi Salomonis”). Окрім того автор Галицько-Волинського літопису прямо каже, що князь Данило воював за Дорогочин саме з хрестоносцями (“крижевниками”). А як відомо, білі плащі із червоним хрестом (польською: “крижем”) носили саме тамплієри, тоді як емблемою добжинських рицарів були меч і зірка.
Для давньогалицької історії особливо цікавою є папська булла Інокентія IV, в якій йде мова про те, що “…у 1250 році папа Інокентій IV підтверджує дарування тамплієрам замків по ріці Бух (Західний Буг – М.Б.), які князь ленчицький Конрад (передав) тамплієрам як викуплення гріхів”. Сучасні дослідники переконані у тому, що тоді не лише Дорогочин але й інші замки і поселення на Західному Бузі перейшли у власність Ордену тамплієрів.
Не може не привертати увагу, що саме у ці перші десятиліття ХІІІ століття як тільки-но на місці колишньої Візантійської імперії з’явилася нова – Латинська імперія, то на Галичину одразу буквально хлинули зі своїми місіями численні чернечі латинські згромадження.
В княжому Галичі у той час мабуть мав свій осідок один із представників Ордену госпітальєрів, про що опосередковано може свідчити фрагмент печатки Магістра ордену Госпітальєрів Ґарен де Монтеґю, яка була знайдена кілька літ тому біля колишнього княжого Галича і опублікована Олександром Алфьоровим (див. світлини). А, як знаємо, саме Магістр цього Ордену госпітальєрів керував цим чернечим згромадженням з 1207 по 1228 рік і саме з його канцелярії був надісланий документ, фрагмент печатки якого знайдено під Галичем.
Цікавими є також паралелі в іспаномовних трактатах початку 14 століття опису і зображень прапора та герба Львівського Королівства, на якому обігрується дуже схоже зображення хреста як на гербах і військових штандартах Ордену тамплієрів.
Факт потрапляння державних інститутів та культури Галицького князівства в орбіту інтересів Латинської імперії (зокрема, конфесійних), хоч і був явищем короткотривалим (приблизно, з 1204 по 1261 роки), але він не потяг за собою кардинальні зміни у культурі тогочасної Галичини.
Тому незважаючи на глибину усіх цих латинських впливів, в кінцевому рахунку це не призвело ні до утворення на нашому Прикарпатті якоїсь унії між Церквами, ні до переходу на латинський шрифт.
А, це неодмінно відбулося б, якби Візантія у 1261 році не змогла відвоювати собі у хрестоносців свій Константинополь і відродити – у ще більшій пишноті та величі – свою імперію.