Жорстка позиційна боротьба: що відбувається у ці дні на фронті

Бої йдуть з півночі на південь на всіх ділянках. Всюди обидві сторони намагаються діяти активно. Ворог намагається вибити нас технікою, артилерію, використовуючи свою перевагу в танках, артилерійських снарядах

Ситуація на південному напрямку не змінюється, як і на всьому фронті. На всьому російсько-українському фронті йде запекла, інтенсивна боротьба за перехоплення тактичної ініціативи на різних ділянках, розповідає український журналіст Юрій Бутусов.

Бої йдуть з півночі на південь на всіх ділянках. Всюди обидві сторони намагаються діяти активно. Ворог намагається вибити нас технікою, артилерію, використовуючи свою велику перевагу у бойовій техніці, в танках, в артилерійських снарядах. Основна перевага ворога — артилерійські снаряди і авіація, яка завдає активно ударів на фронті.

В української армії є перевага в мотивації, в піхоті, в якості, кількості наших бійців. Ми намагаємося там, де є можливість, теж перехоплювати ініціативу і якомога активніше діяти. Така боротьба за ініціативу йде по всьому фронту, зокрема на півдні.

Але не треба називати це якимись гучними словами, бо там немає стійкої лінії фронту. У нас ніхто не обладнує фронт якимись бетонними пересувними укріпленнями. Фронт — це кілька лісосмуг і ситуація постійно коливається на багатьох ділянках від лісосмуги до лісосмуги.

Йде жорстка позиційна боротьба. І у цій боротьбі значні втрати — і у нас, на жаль, і значних втрат Збройні сили завдають російським окупантам.

На сході противник намагається просуватися 

Вони використовують всі можливості. Українські війська теж намагаються перехопити ініціативу, але ворог продовжує продавлювати. Звичайно, там йдуть серйозні бої.

На цей момент у ворога немає просувань. Це виключно завдяки героїзму, майстерності, ефективним діям наших Збройних сил, наших підрозділів. Але ворог не зупиняє спроби пробити нашу оборону. Йде повільний артилерійський, позиційний наступ, де противник використовує всі можливості, щоб завдати ураження, визначити якісь цілі, завдати ураження і просунутися.

Незважаючи на величезні втрати, які несе Росія, особливо в бойовій техніці, які за всіма підрахунками перевищують втричі втрати України, перевага противника зберігається в техніці. Особливо критично, що зберігається перевага в боєприпасах. Ми розуміємо, що ті витрати, які робить Росія в боєприпасах, набагато перевищують можливості їх виробництва. Проте інтенсивні витрати боєприпасів продовжуються, ворог намагається поліпшити свої позиції і зробити все можливе для просування.

Якщо подивитися кількість артилерії у противника на фронті, думаю, що бувають такі дні, коли вони навіть перевищують 60 тисяч боєприпасів на добу. Противник там зосередив свої основні наземні сили.

Штатна чисельність гармат, РСЗВ, враховуючи, що практично всі російські з’єднання мають свої БТГр, а інколи навіть у повному складі полкові групи, навіть повні бригади на Донбасі, то, якщо порахувати, там має бути десь за півтори тисячі стволів. А якщо врахувати міномети 120 мм, то там далеко за дві тисячі стволів. Враховуючи це, противник може бити і набагато більше за добу. Можливості у них є, якщо вести рахунок 30−50 пострілів на гармату.

У них не дуже ефективна логістика, як ми бачимо. Тим паче, що наші HIMARSи і Точки-У знищують велику кількість складів боєприпасів. Противник тепер робить підвезення з території Росії, логістика ускладнена, але вона не порушена повністю. Тому у противника є можливості вести інтенсивний вогонь.

Звичайно, ці можливості не такі, як були раніше — вони зараз значно скорочені ударами по ближніх складах боєприпасів. Але і в ті дні, коли вибухали російські арсенали, на тих ділянках, які були поруч, інтенсивність обстрілів різко падала.

Я це особисто під Лисичанськом спостерігав, коли наші підірвали великий склад боєприпасів у Попасній. Треба сказати, що зменшується інтенсивність на кілька днів, а потім вона відновлюється. Противник тримає фронт вогневими ударами. Артилерія та авіація — це основні засоби, якими вони втримують свої позиції, і завдяки яким вони йдуть вперед.

Щодо інформації про Третій армійський корпус

Насправді, крім заяв у кількох російських медіа, ніякої достовірної інформації про наявність новітньої техніки у Третьому армійському корпусі немає. Навпаки, ймовірно, цей Третій армійський корпус робиться як доповнення до двох корпусів окупаційних сил, який тепер має бути розгорнутий на півдні.

Тобто Луганська область — Другий, Донецька — Перший, а має бути ще Третій, який має заповнювати фронт на півдні України. Це робиться для того, щоб збільшити кількість з’єднань на другорядних напрямках і зняти з фронту ударні з’єднання регулярної російської армії, які будуть відведені на переформування і в оперативний резерв.

Тобто противник намагається збільшити щільність фронту.

Найімовірніше, з тієї інформації, що є, жодної новітньої техніки у Третій корпус ніхто не віддасть. Новітньої техніки не вистачає регулярній російській армії. Вони те, що надходить з заводів, ставлять у стрій кадрових частин, бо там величезні втрати, які не відновлюються досі.

Тому думаю, що це просто чутки спеціально для того, щоб надати якусь значущість.

Третій корпус складається з мобілізованих, найманців, яких Росія залучає до бойових дій. Цей корпус не буде виконувати ударні завдання. Він має взяти на себе частину лінії фронту і таким чином дозволити відвести в тил частину своїх кадрових військ.

Противнику треба негайно піхота, йому треба заповнення першої лінії. У них гостра нестача людей. Вони це розуміють. Тому їм треба негайні заходи, щоб якомога швидше хоча б якихось людей залучити.

Реклама про війну в Україні йде в метро. В російському метро вона спокійно висить всюди. А до мобілізації залучені не тільки військкомати, а, що цікаво, навіть в Україні такого немає, — органи соціального захисту. Тобто вони звертаються до безробітних, до бездомних для того, щоб їх спрямувати в армію, заманюють великими виплатами, які вирішують усі їхні проблеми.

Достатньо порівняти, що середня заробітна плата в Росії, за офіційними даними російського Мінфіну, 38 тисяч рублів на місяць. А тим, хто йде на війну в Україну, платять одразу (одноразову виплату) від 300 до 500 тисяч рублів; і від 205 до 460 тисяч рублів на місяць, залежно від військової спеціальності і ризику, і підрозділу. Уявіть собі, який розрив між зарплатою. До цього ще й всі соціальні пільги.

І це все для того, щоб підписати трьох-чотирьох- або шестимісячний контракт. Після цього даються всі пільги і навіть статус учасника бойових дій за три місяці можна отримати.

Звичайно, що заманюють дуже великими грошима, яких звичайний росіянин у жодній сфері промисловості, навіть у нафтогазовій, не може отримати. Ці зарплати в рази, а в багатьох сферах — у багато разів, перевищують можливості росіян із заробітку в Росії.

Тимчасово це буде діяти, але це не не перспективний план. Зараз туди всіх авантюристів, безробітних скидають, щоб якось поповнитися. Через деякий час, як ми розуміємо, Збройні сили України і цей контингент виб’ють, і тоді в противника вже нікого не залишиться.

Прокрутити вгору