Згадуючи Вячеслава Чорновола

Вячеслав ЧорновілОдразу після путчу у Москві в серпні 1991 року я кілька місяців працював парламентським кореспондентом «Молодої Галичини» у Києві та водночас – прес-секретарем, спічрайтером і помічником  Вячеслава Чорновола. Він тоді був депутатом ВР, тому більшість часу проводив у Києві, хоч і залишався головою Львівської облради.

Ми мешкали у готелі «Київ», де займали два номери. В одному жив сам Вячеслав Максимович, в іншому – двокімнатному – був офіс з комп’ютером, факсом, принтером та моєю “спальнею”.

Мій робочий день тоді зазвичай розпочинався зі стуку в двері о 6.30 ранку. На порозі з’являвся Чорновіл, ще у піжамі. Він завжди був ранньою пташкою.

– Василю, ви ще спите?

– Так, пане Вячеславе, ще сплю…

– Гаразд, спіть, але думайте над моїм виступом у Верховній раді, – казав він і повертався до себе в номер.

Я неохоче вилазив з ліжка і йшов до лазнички промивати очі. Потім вмикав чайник на каву.

Снідали ми разом тим, що привозили з собою зі Львова – канапками з маслом і ковбасою. Канапки у мене виходили грубі. Мабуть, через тупий ніж і не дуже свіжий хліб. Але нічого іншого у нас тоді не було.

За сніданком обговорювали тези промов. Вячеслав Чорновіл задавав мені тему, основні ідеї для виступу, які я мав сформулювати більш розлого. Згодом він перечитував тексти і вносив у них свої правки. Після цього ті ставали тільки кращими, бо Чорновіл мав письменницький хист і запал полеміста. Я захоплювавя його вмінням писати.

Читати також:  У Києві презентували спогади Чорновола про Василя Стуса

Після сніданку я часто супроводжував його до входу в Раду вже як охоронець. Бо у ті дні під ВР чи не щодня збиралися пікети від Російської православної церкви з вимогами повернути храми, які у Галичині почали переходити до їх справжніх власників – греко-католиків. У цьому, звісно, звинувачували саме Вячеслава Чорновола. На щастя, до відкритих нападів справа не доходила.


Одного дня до нас в готель завітав консул із посольства США в Москві, щоб провести перемовини з Чорноволом щодо долі ядерної зброї, яка тоді вже перейшла у спадок до України.

Американців стурбувала заява лідера української опозиції про те, що, буцім, ядерний арсенал має залишитися в Україні.

Насправді Вячеслав Чорновіл не робив такої заяви. Фейк поширив один із журналістів. Але американці вирішили про все довідатися особисто від нього.

Пригадую, я залишив американського посла і Чорновола віч-на-віч у номері. Вони сиділи один напроти одного на ліжках і розмовляли.

Так тоді творилася українська і міжнародна політика.


Ми займали у готелі кімнати, здається, на 7-му поверсі. А поверхом вище, просто над нами, «мешкала» група прослушки із КДБ. Відтак ми мали жахливий телефонний зв’язок. У трубці постійно шуміло і пищало від встановлених «жучків».

Ми викликали телефонних майстрів. Але під їхнім виглядом приходили ті ж агенти КДБ – і нічого не змінювалося.

Читати також:  У Києві презентували спогади Чорновола про Василя Стуса

Якось нам увірвався терпець і ми попросили допомоги у хлопців-зв’язківців із Народного руху України. Після короткого огляду ті показали нам жменю вилучених «жучків». Тріск і шипіння у трубці припинилися.

Але вже через годину в номер прибіг «телефонний майстер», щоб щось, буцім, полагодити. Позбутися надокучливого прослуховування тоді було майже неможливо.


Вячеслав Чорновіл був безкомпромісним, коли обстоював принципи, за які його багато років тримали у тюрмах та на засланні. Його виступи у Верховній раді дошкуляли і депутатам-комуністам, і чиновникам у тодішній Раді міністрів.

Якось вдень до мене подзвонив Микола Горинь, який тоді був заступником Чорновола у Львівській облраді.

– Василю, попросіть Вячеслава, щоб він був більш дипломатичним і стриманим у виступах. Через нього з нами у Раді міністрів ніхто не хоче розмовляти. Кажуть: нехай вам Чорновіл допоможе. А нам треба масу проблем вирішити.

Я міг лише поспівчувати і Гориню, і тодішньому голові облвиконкому Львівщини Степанові Давимуці. Чорновіл ненавидів будь-яку корисливіть у політиці, роботі, дружбі.

Згодом, коли у Раді почали купувати голоси депутатів задля просування бізнесу, він скаже, що не дозволить членам НРУ заробляти на таких оборудках. Після цього у середовищі партії завелись «розкольники», які почали війну з Чорноволом, що завершилась його убивством.


Вечорами до Чорновола телефонувала його дружина. Він брав трубку, лягав у ліжко і, заплющивши очі, слухав. Відповідав коротко: «Так, Атено… Ні… Так… Звичайно, Атено…»

Він ніколи при мені не говорив про якісь сімейні справи чи проблеми. Здавалося, вони  для нього не існують. У ті дні народжувалася нова Україна і він намагався не марнувати жодну хвилину свого життя у вирі її творення.***

Читати також:  У Києві презентували спогади Чорновола про Василя Стуса

Згодом, напередодні перших президентських виборів, ми об’їхали добрячий шмат України. Проводили мітинги і зустрічі у Дніпропетровській області, у Харкові, на Донбасі. Люди масово приходили, щоб послухати і подивитися на Чорновола.

Він мав харизму і унікальний дар переконувати слухачів. Бо був надзвичайно цілісною особистістю – його життя не розходилося із ідеями, які він сповідував.

Після В’ячеслава Чорновола абсолютна більшість українських політиків для мене виглядають карикатурними блазнями і базарними торгівцями з депутатськими мандатами. На жаль, порожнеча, яка залишилася у політичному просторі України після його убивства, так і залишилася незаповненою.

P.S. Сам Чорновіл не любив, коли його імя Вячеслав писали через апостроф. Казав. що це звучить неприродньо.

Василь ТЕРЕЩУК

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.