Першого січня – день народження Степана Бандери.
Він не був найкращим бойовиком серед своїх товаришів.
Не був найталановитішим організатором, були вправніші.
Не був найсильнішим мислителем. Тоді в підпіллі й на еміграції було з кого вибрати.
Його велич полягає у тому, що він найкращим чином виконав функцію прапора боротьби.
Він став символом руху під час Варшавського процесу. Лишався таким у польських і німецьких в’язницях, не схибив на еміграції (це найважче).
Не схибити ні в чому, лишитися прапором, не піддатися на спокуси й облуди, не сказати зайвого, не злякатися смерті, витримати тортури, ніколи не зважити на слова зловмисників, зневажити лестощі – це найважче. Це мало кому вдається. Йому вдалося.
Посмішка Бога: його прізвище всіма романськими мовами означає прапор.
В Бандері ми бачимо ідеальну відповідність прізвищу, потребам доби і завданням майбутнього.
Він – національний символ, якого нам не вистачало десь століття з одинадцятого.
Бог дав нам прапор. Дасть і перемогу під цим прапором.
Фото – Галина Терещук