Ввечері неділі, 29 січня, помер український поет Дмитро Павличко. Життя відомого діяча обірвалося на 94-му році життя.
Сумну звістку у Facebook повідомив голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.
“Сьогодні ввечері помер Дмитро Павличко. Мені щойно про це повідомив Богдан Горинь з посиланням на доньку письменника. Світла пам’ять і Царство небесне, шановний і дорогий Дмитре Васильовичу”, – написав Михайло Сидоржевський.
Дмитро Павличко – український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч, Герой України (2004), лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1977).
Народився 28 вересня 1929 року. У 1945-46 роках був ув’язнений за справою щодо звинувачення в приналежності до УПА. Дмитро публічно визнав свою належність до Української Повстанської армії, в інтерв’ю розповідав що його загін розпустили, а його відправили до школи.
У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.
Член КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.
Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з’явилася у 1953 році. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів, «Пальмова віть» (1962). У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983).
Дмитро Павличко був одним із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, першим головою Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.
У 1990—1994, 1998—1999 роках був Народним депутатом України.
Павличко – один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України — іноді цю доктрину іменують саме «доктриною Павличка».
Більшість українців знають Дмитра Павличка за рядками поезії, що вже давно стала народною піснею:
Два кольори (за першодруком)
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
1965.