Каплицю демонтовано або Як влада Львова воює з Церквою

Літню каплицю, яка досі знаходилася на території музеї народної архітектури та побуту ім. К. Шептицького у Львові, на вимогу міської влади і дирекції зазначеного закладу було демонтовано. Споруду вже передали Українській Кальварії, яка є одним з відпустових місць Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ.

Про це повідомив міського голову Львова Андрія Садового синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ Юстин Бойко.

За його словами, після наради з жертводавцями, які жертвували кошти на побудову літньої каплиці у Свято-Іванівській Лаврі, що знаходиться в межах музею імені Климентія Шептицького, було вирішено передати її як дар Українській Кальварії, відновленій на світанку незалежності України Преосвященним Владикою Юліаном Вороновським.

“Запам’ятайте собі цей день, оскільки вперше за 30 років незалежності України не десь там, але у християнському (?) Львові християнська (?) влада разом з музейниками підписала смертний вирок літній каплиці розміром 7х7 м, проголосивши її незаконним самобудом. Усі висновки робіть самі!”, – пише отець Юстин Бойко.

Архітектор Роман Сулик про ідею та історію з відпустовою каплицею

Історія будівництва літньої відпустової каплиці (в Свято-Іванівській лаврі – ред) почалася ще у 2016 році. Тоді приїхали майстри з Дори, привезли матеріал і швидко зробили простий навіс для богослужінь. Його розмістили на церковному подвір’ї з південної сторони вівтаря Кривківської церкви. Так вона служила людям впродовж чотирьох років.

Місце під каплицю, з точки зору сприйняття головного храму, досить невдале і вимагало її перенесення. Окрім того, вона швидко старіла та втрачала свою привабливість. Закономірно, що такий дисбаланс у сприйнятті двох об‘єктів вимагав якихось змін. Тому, о. Юстин прийняв рішення про проєкт та будівництво нової каплиці, яка, по-перше, мала змінити місце розташування, а по-друге, вписатися архітектурно по стилю до старої церкви.

Каплицю демонтовано або Як влада Львова воює з Церквою

Місце нової локації каплиці обрали не випадково. Після наведення порядку з похованнями та, розчистивши територію у північно-східній частині церковного подвір’я, стало очевидним, що це найвдаліше місце. З цим навіть погодилась дирекція Музею.

Ще одним важливим аргументом у виборі саме цього місця став існуючий тут підземний скит, який звели самотужки монахи Студити наприкінці 1999 року. Це досить цікава історія появи тут скиту.

Читайте також:  Мер Львова Садовий: У мене немає 50 млн на заставу

З розповідей о. Ігнатія його будівництво було вимушеним кроком для монахів, що повернулися сюди, на терени колишньої Свято-Іванівської Лаври, після виходу УГКЦ із підпілля. Це були складні часи для монахів в період становлення монастиря, які, окрім того, що не мали житла ще й перебували під постійним страхом виселення з Музею.

Тоді настоятелем монастиря о. Ігнатієм було прийнято рішення про будівництво підземного скиту на схилі за межами церковного подвір‘я. До його підземелля ведуть заховані, зі сторони схилу, стрімкі сходи. Потрапивши до середини, проходимо вузький коридор з нішами і пивницею в підлозі для зберігання харчів. Далі коридор повертає майже під прямим кутом і ми опиняємося у невеликій кімнаті з пічкою для приготування їжі та обігріву. Тут планувалась не лише кухня, а й місце для ночівлі. Праворуч – ще одна кімната, трохи менша за розмірами. В ній організована мала каплиця з мозаїчними іконами та аркасоліями в стінах. В кутку біля входу вимурована піч. Підлоги в цих двох кімнатах дерев‘яні, на диво, в доброму стані.
Здавалось би, Музей отримав безкоштовно рукотворний монастирський скит, який може розповісти відвідувачам про складні часи підпілля і бути ще одним експонатом. Та, на жаль, це далі за їх твердженням самобуд, що не вписується в концепцію Музею.

Та повернемося до каплиці. Отже, місце її розташування задовільняло обидві сторони- Музей та Лавру. Зведення на цьому місці каплиці давало змогу якомога далі зайти за огорожу церковного подвір‘я, накрити собою скит, організувавши до нього безпечний вхід , забезпечити зручність проведення Богослужінь і перебування на території прихожан, а також відкрити подвір‘я для безперешкодного фотографування основної пам‘ятки.

Якщо з місцем для каплиці нібито досягнуто консенсусу з Музеєм, то сам проєкт, запропонований нами, викликав шалений спротив вченої ради музею. Його навіть не розглядали і не вникали у деталі. Просто – це «чуже музеєві». Ми пропонували варіант включення існуючої поруч дзвіниці, розширивши територію церковного подвір‘я, оскільки в той час проводили заміну огорожі та нового заїзду. Та цю пропозицію також відхилив колектив Музею. Пропонувалось перенести вже існуючу тимчасову каплицю на визначене місце. І теж відхилено.

Читайте також:  Садовий більше не балотуватиметься на мера Львова

Наполегливо вчена рада пропонувала перевезти сюди новий об‘єкт, а саме дзвіницю з Тухлі. Але, це пам‘ятка архітектури місцевого значення і не підлягає перенесенню згідно законодавства. Окрім цього, як уже згадувалося, поруч стоїть стара дзвіниця. Виглядає нелогічним таке перенесення. Ні одна з тих дзвіниць не підходить і близько по стилю до Кривківської церкви.

Наступна пропозиція – відновити дзвіницю, яка була біля церкви в с. Кривка в тих часах на основі віднайденого рисунку. Але, тоді це нове будівництво і знову не в стилі до існуючого храму.
З‘явилась наприкінці ще одна пропозиція. А саме – створити так звану репліку – це значить нове старе. Ми старалися з розумінням поставитися до науково-методичного підходу щодо вирішення появи, тут так необхідної для Богослужінь на даний час, каплиці. Але, нажаль, відкритих відпустових каплиць немає серед існуючої збереженої пам‘яткової сакральної архітектури. Це теперішній виклик часу. Тому, перенесення будь-яких старих дзвіниць не вирішить даного питання.

Запропонована нами каплиця з дзвіницею за проєктом мала в плані 7х7 м та висоту 10,5м до хреста. Зауважимо, що найнижча висота вівтаря на існуючій церкві більше 12 м. Мала каркасну структуру стін. Основний об‘єм каплиці 5х5м навколо якого галерея. Купол повторює форму верха над святилищем, стовпи декоровані аналогічно до старої церкви. Купол та дахи мали покриватися ґонтом. Над куполом планувалось встановити кований хрест XVIIст. привезений з монастиря.

Своїм проєктом ми старалися створити з існуючим храмом єдиний архітектурний ансамбль, щоб задовільнити потреби парохіян і не зашкодити головній пам’ятці – храму Премудрості Божої. Та виглядає, що зашкодили. Зашкодили амбіціям колективу музею.

Радіємо, що каплиця знайшла свою нову домівку і, у скорім часі, буде служити людям у відпустовому місці на Українській Кальварії.
Свято-Іванівська Лавра поступово і впевнено відроджується. Адже ми всі цього прагнемо і на це сподіваємося.

Продовження теми: Конфлікт у Шевченківському гаю: Бізнес проти духовності

------

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *