Захисники Бахмута ціною неймовірних зусиль стримують наступ російської армії, проте дедалі більше розмов про те, чи доведеться ЗСУ відступити.
Останніми днями росіяни активно розповідають про успіхи у найгарячішій точці війни. Їм дійсно вдалось дещо просунутись на півночі міста. Вони загрожують останнім шляхам постачання гарнізону.
З іншого боку, керівництво України та ЗСУ поки що команд на відступ не давали, а в міноборони кажуть, що надсилають туди підкріплення.
Колишній депутат Верховної Ради від “Свободи”, а нині солдат-гранатометник 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Юрій Сиротюк просто з позицій у Бахмуті розповів ВВС News про ситуацію з обороною міста.
Про «оточення» Бахмута
Наша бригада займає південну ділянку фронту Бахмуту – це так звана локація “літачок”, при в’їзді з села Іванівське, де ворог намагався перерізати трасу Костянтинівка-Бахмут.
На нашому напрямку противник наступав крайні тижні і дістав серйозного “тягла”. Востаннє позавчора (розмова записана ввечері 1 березня – Ред) була серйозна дискотека цілий день – артилерійські обстріли і піхотна атака, яка захлинулась.
Потім знову артилерійська атака. Зараз на нашій ділянці ситуація стабілізована. Тобто південний фланг Бахмута – ситуація умовно спокійна, постійні обстріли і атаки, але ми тримаємо позиції.
Вже тиждень нас лякають, що вони вийдуть до літачка і переріжуть трасу. Але крім кількох дач, ярку в лісі і кладовища, яке там розташоване на підступах до міста, вони нічого не взяли.
Знаю, що складніша ситуація на сході міста – за річкою Бахмуткою – там міські бої, ворог намагається підійти до річки. Непроста ситуація на північній частині фронту, там, де ворог раніше захопив Соледар і Парасковіївку.
Звідти ворог дійсно пре, остання асфальтна траса на Хромове і Часів Яр, яка донедавна була основною для підвезення боєкомплекту і ротації особового складу, вже під вогневим ураженням противника. Але траса захована за горбом, тому хоч і побита градами і артилерією, але возити можна. Тому говорити, що до міста не можна доїхати і місто оточене – не можна.
Про дефіцит боєкомплекту
Але є загальний брак боєкомплекту, він відчувається вже декілька місяців. Ми працюємо на американському автоматичному гранатометі МК-19, це аналог радянського АГС, але потужніший.
Якщо влітку в боях за Майорськ ми в середньому випускали по 300 гранат на день, то зараз ми можемо дозволити 30 на день. Економимо кожну гранату.
Використання наших гранатометів дозволяє відсікати ворога від передових позицій і створювати вогневий вал. Якби ми могли працювати постійно, то на відтинку у півтора кілометра ми б закривали весь фронт, ніхто і голови б не підняв. Розумієте, навіть на міномет на день дають всього п’ять мін.
Ми чуємо, що йде бій, є потреба в підтримці вогневій, а ми не можемо зробити, бо економимо набої.
Смішно, що Пригожин жаліється на щось з боєкомплектом, маючи перевагу в артилерії п’ять до одного.
Кулемети і все інше працює, все для ближнього бою є. Але ближній бій є великою загрозою для піхоти. Коли працює гарно артилерія і міномети, то у ворога шансів немає.
Саме через снарядний голод ворог може продавлювати наші позиції. І це не пов’язано з під’їздами.
“Місто здавати не можна”
Якщо я солдат і почну мислити, як генерал, то буде бардак. Стратегічне рішення утримувати чи не утримувати Бахмут має ухвалювати керівництво.
Для себе я розумію так, що краще сидіти в місті і обороняти його. Ніж сидіти в полі і болоті. Росіянам потрібен пропагандистський ефект. Якщо вони візьмуть місто, це посилить їхні апетити. Тому я б не давав їм такого подарунка. Бо кожне взяте село українське є для них подарунком.
З іншого боку, Бахмут розташований у низовині, воно не найкраще для оборони. “Фортеця Бахмут” – це метафізичне порівняння. Ніякого підвищення немає, панівні висоти стоять за містом з нашого боку. Там підготовлена друга серйозна лінія оборони з бетонними дзотами. Не знаю, як росіяни будуть далі рухатись, буде важко.
Тому тут є дві позиції, а рішення за керівництвом. Але поки що ми можемо триматись, є підвіз боєкомплекту і живої сили, ми тримати Бахмут можемо. Проблем не бачу.
Я б навіть тримав Бахмут, адже у Путіна маніакальна ідея його взяти. Він просто по-дурному знищує живу силу, яку може використати десь в іншому місці. Замість походу на Київ, на Харків чи Суми, він безбожно знищує свій наступальний потенціал бід Бахмутом. В цьому плані треба виконувати таку функцію міста.
Звісно, нас непокоїть північний фланг, дорога на Хромове. Бо так, поки що вона проїзна, користуємось нею. Але якщо вони підсунуться близько і будуть вести прицільно вогонь, то будуть проблеми.
Але зараз моє солдатське відчуття таке – поки що ми Бахмут тримати можемо. І не треба давати подарунків Путіну.
Більше того, якщо ми збираємось потім контрнаступати на Донбасі, то Бахмут – це дуже непогане місце для контрнаступу. Попереду за 30 км Дебальцеве – ключовий пункт сполучення між Донецьком і Луганськом. Звідси можна швидко розрізати угрупування ворога. Звідси і на Лисичанськ можна іти, а правіше на Горлівку можна загрожувати.
Тому, якщо є ідея колись контрнаступати, я б Бахмут утримував.
Так само треба розуміти, що утримувати місто і відбивати, це різні рівні втрат. Якщо ми ухвалимо тактичне рішення відступити з Бахмута і зайняти підготовлені позиції на панівних висотах за Бахмутом, то зможемо, як у більярді, знищувати противника. Ми б сиділи на горбочках і їх знищували. Але якщо ми захочемо відбивати Бахмут потім, то будуть у нас великі жертви.
Тому якщо ЗСУ планують повертати Донбас, то міста здавати не можна, їх дуже важко буде відбивати.