Відома письменниця Галина Пагутяк вважає, що заплановане проведення на початку жовтня книжкового фестивалю Букфорум у Львові свідчить про атрофований емоційний інтелект, відсутність такту з боку як організаторів так і його учасників.
“На початку жовтня у Львові буде так званий БукФорум. Минулорічний був апогеєм клановості й мафіозності, – пише у соцмережі Галина Пагутяк. – Письменники-ветерани війни мокли під дощем зі своїми книгами. Натомість у чистому й сухому Палаці мистецтв намагалися канонізувати тих письменників, які зараз фестивалять у Західній Європі й заробляють гроші, розмовляючи з «хорошими» руськими.
У попередні війни аристократи й аристократки вдягались у військові однострої, працювали в шпиталях, бо війна зрівнює всіх, навіть королів. Вони точно не зрозуміли б, як це запросити на війну 100 гостей-письменників з різних країн і «транслювати на весь світ» їхні балачки. І хто за це платить. І головне – чи це комусь потрібно, окрім самих організаторів, які обливалися либонь холодним потом від думки, що в Україні є альтернативний літературний процес і що це врешті прорве запліснявілу дамбу, за якою ховаються кумири. Не прорвало, бо автори воюють чи волонтерять. Для них це шоу – принизливе і образливе.
На весь світ треба транслювати не теревені, а зруйновані бібліотеки, школи, друкарні, видавництва, розграбовані музеї України, вбитих цивільних, людей, що не мають куди повернутися. І тисячолітню історію української літератури, що проростала серед крові й руїн, була переслідувана і цілеспрямовано нищилась.
Думайте про це, коли будете слухати всіх цих гостей наживо чи у ефірі. Думайте про Іллю Чернілевського і його згорьованих батьків, про Володю Вакуленка з Ізюма, за якого моляться всі, хто його знає, і чия доля невідома досі. За його сина-аутиста, який зник разом з ним.
Думайте про чоловіка поетеси Ганни Осадко Олександра, який загинув за Україну. За тих, хто не напише вже жодного рядка. За Артема Чеха, який сидить зараз в окопах, і десятки інших письменників, які замість мікрофона тримають автомат. Їм начхати на те, що вони не пишуть зараз і не роздають автографів. А якщо й не начхати, то вони про це промовчать. Бо зараз важливо лише одне – перемогти.
Я радію, коли видавництва працюють, радію кожній книжці, що виходить у цей час, бо вона укріплює мій дух. Я радію кожній виставці, кожній виставі., кожному кліпу, продиктованому ненавистю до ворога і любов’ю до України. Але відверта кон’юнктура і самопіар бариг від культури огидні.
Так, як було до війни, вже не буде. Не повинно бути.
За цим стоїть ще брак емпатії, атрофований емоційний інтелект, відсутність такту з боку як організаторів, так і тих, хто погодився взяти участь в цьому шоу. І тих, хто стікає слиною при згадці про Ніла Геймана чи Пітера Померанцева, які підтримують Україну. Не підтримувати Україну зараз можуть тільки самогубці й агресор.
Шкода, що найпершими грітися у промінні перемоги вилізуть ті, хто ні в чому собі не відмовляв під час війни, не втратив нікого з рідних і близьких. І ніколи не подивиться на світ через прості дерев’яні хрести у лісі під Ізюмом, під якими лежать цілі сім’ї зі зв’язаними за спиною руками. Ті комунальники, які поховали їх по-християнськи і написали їхні імена на табличках, варті всіх Нобелів і Букерів на світі. Вони – герої”, – підсумовує Галина Пагутяк.
Довідка
Як повідомлялося, 29-й BookForum проходитиме у Львові 6-9 жовтня 2022 року.
За словами його організаторів, у форумі візьме участь “світова інтелектуальна еліта”, до складу якої букфорумці внесли Філіпа Сендса, Генрі Марша, Ювала Ноя Харарі, Джонатана Літтеля, Ніла Геймана, Майкла Катакіса, Олександра Михеда, Олену Стяжкіну, Вадима Карп’яка та інших маловідомих в Україні авторів.
Вони повинні сформувати “порядок денний на міжнародній арені”.
На сайті “BookForum 2022”, заявляють, що він “стане майданчиком, що об’єднає Україну з культурною елітою світу заради висвітлення на весь світ гострих та незручних питань сьогодення.”
Раніше Галина Пагутяк писала, що письменники, які у перші дні війни “випадково” виїхали з Києва чи Львова, повинні бути чесними, а не розповідати про непережиті ними страждання. Тим паче соромно сьогодні, перебуваючи поза Україною, вештатися по фестивалях та тусівках, намагаючись просувати свою творчість.