Зв’язок із космосом

Сумна історія коханняЇї звали Орисею і я проводив її додому після якоїсь вечірки у наших спільних друзів. Вона не була моєю дівчиною, і мені навіть на думку не спадало перевірити, як вона цілується і чи заплющує при цьому очі.

Передовсім, вона була білявкою, а за такими я тоді не впадав. Крім того, у неї закохався мій найкращий приятель, якого чомусь не було того разу на вечірці. Відтак після кількох спустошених пляшок вина я зрозумів, що просто приречений провести Орисю додому. До того ж, мене ще й попросили це зробити господарі, бо переживали за дівчину.

Була ніч, зима, намерзлий лід під ногами і собачий холод. Ми йшли із центру кудись вгору по вулиці Шевченка. Серце ще помпувало вино у судинах, як гарячу воду, і нам було якщо й не тепло, то весело.

Мій приятель молився на Орисю. Він присвячував їй трепетні вірші, і міг говорити лише про неї навіть з іншими дівчатами, які готові були йому віддатися просто так. Але нагода провести її додому йому, здається, ще досі не траплялася. Натомість вона спіткала мене, байдужого до усіх білявок у Львові.

Читати також:  Бандура чи автомат Калашникова? Як приборкати непокірний народ

Орися вчилася в інституті прикладного мистецтва і була романтичною особою. Говорила вона мало і трохи відсторонено, так, наче б вела у думках з кимось безкінечний діалог. На вечірці мені встигли нашептати історію з її життя.

Отож Орися вже мала хлопця, який просто звів її з розуму. Вона хотіла з ним одружитися і привела познайомити із батьками. Але її родина – то правдиві галичани. З’ясувавши, що той парубок не львів’янин та ще й не українець, батьки випровадили його за двері. А Орисю вишпетили так, що та впала у глибоку депресію. Дівчина тільки тепер трохи оговталася і почала виходити на люди.

Читати також:  Робот Софія вірить, що люди і роботи будуть кохатися

Довідавшись про трагедію Орисі, відверто кажучи, мене пройняв жаль не до неї. Я думав про свого приятеля. Чому поети закохуються у дівчат, чиї серця вже лежать у тумбочках якихось зайд і пройдисвітів? Зрештою, я й досі не знаю відповіді на це питання. Це загадка для мене.

А тоді я запитав в Орисі (бо треба було хоч про щось говорити):
-Тобі не холодно?
Вона якось вимушено усміхнулась і відповіла:
-Холодно трохи. В голову.
– А чому у голову? Ти ж у теплій в’язаній шапці.
– А в мене у шапочці дірка нагорі, – похвалилася вона.
– Навіщо вона тобі там? – здивувався я.
-Хіба ти не знаєш? Для зв’язку з космосом. Через неї відбувається обмін енергією, – пояснила Орися.

Читати також:  Мій прадід і «Псалтир»

Отак в подяку за те, що провів дівчину до хати я отримав цінну інформацію – як налагодити канал зв’язку із космосом. Можливо, я іще колись ним скористаюся.
Василь Терещук

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.