Завдяки зусиллям Краківського міжнародного культурного центру польські читачі нещодавно познайомилися з книжкою українського історика Ярослава Грицака “Ukraina. Wyrwać się z przeszłości”. Уперше видана українською під назвою “Подолати минуле”, ця праця обговорює не лише історію, а й шляхи виходу з історичного глухого кута.
У розмові з PAP Ярослав Грицак розповів про те, як історія бідності й насильства формувала Україну, чому модернізація можлива навіть у розпал війни, та як громадянський націоналізм українців може відновити довіру світу до базових цінностей.
Подолати минуле: що це означає для України
Термін «подолання минулого» з’явився у післявоєнній Німеччині — в контексті намагання демократичного суспільства впоратися з жахливою спадщиною нацизму. Та Грицак застосовує його в іншому значенні: для нього ключовими є не лише пам’ять і травми, а й «тверда» історія — економічні структури, політичні режими, соціальні тенденції.
«У минулому України є декілька тем, які тягнуть нас донизу, — каже історик. — Насамперед це бідність і насильство. Якщо ми не подолаємо їх, не вирвемося з цього кола, то не зможемо змінити майбутнє».
Грицак зазначає, що країни, які змогли обмежити насильство і створити передбачувані правила гри, здобували й економічний успіх. В Україні ж, незважаючи на багатство ресурсів, люди залишаються бідними.
Чи досі Польща — приклад?
Грицак не вважає, що Україна могла скопіювати польську модель модернізації. У 1991 році стартові умови були значно гіршими — не лише в економіці, а й у політичній культурі, у спадщині радянської державності. Водночас приклад Польщі досі релевантний:
«Якби ми зробили подібну трансформацію, наші проблеми були б більше схожі на польські, ніж на ті, що привели нас до великої війни».
Для реального перезавантаження потрібне збігання багатьох чинників: активне громадянське суспільство, традиції політичної відповідальності, сприятлива міжнародна кон’юнктура. Україна до війни була на порозі змін, але не зуміла провести ключові реформи — зокрема, судову.
Україна як центр глобальних змін
Історик погоджується з тезою Тімоті Снайдера про те, що Україна стала своєрідним лакмусовим папірцем глобальних зрушень. Проте уникає слова «унікальна», бо історія — це передусім закономірності, а не винятки.
«На початку 1990-х Польща була в центрі світової уваги. Сьогодні в цій ролі — Україна. І від результату цієї війни залежить не тільки її доля, а й майбутнє європейського проекту».
Для Грицака це не перший приклад геополітичної ваги України. Її значення було важливим ще за часів Першої світової, хоча світ тоді не сприймав її як суб’єкта. Тепер усе інакше: українці мають політичну волю, міжнародну підтримку і моральну легітимність.
Громадянський націоналізм і нова роль героїзму
На тлі війни знову актуалізується питання героїзму, яке у XX столітті стало токсичним у Західній Європі. Слова «Батьківщина» чи «герой» для Заходу нерідко звучать підозріло. Але не для України, яка змушена захищатися.
«Героїчна історія для України — не вибір, а необхідність. Ми не можемо дозволити собі цинізм постгероїчної епохи, як це зробили шведи, для яких національними символами є гурт ABBA. Українці повертають світу цінності, за які варто боротися».
Історія у майбутньому часі
Питання про майбутнє завжди незручне для історика. Проте Грицак переконаний: події в Україні вже визначають вектор розвитку світу.
На його думку, про Україну обов’язково писатимуть як про одну з ключових територій, де визначався порядок денний розвитку світу на покоління вперед…
“Україна нині як Свята Земля, як така собі Палестина Європи, де на обмеженій географічно території точаться запеклі конфлікти. Попри нібито регіональне значення, вони часто мають значення для всього світу.
Як і у випадку безпрецедентного історичного експерименту зі створенням держави Ізраїль, від успішної відсічі України залежатиме доля ще одного історичного експерименту. Йдеться про найбільший у світі простір без воєн – Європейський Союз. Віками Європа була одним із найбільш конфліктних континентів. Попри всі мінуси та скепсис до Брюсселя, саме завдяки ЄС з’явився такий великий простір взаємодії, спільного росту стандартів, удалих реформ, солідарності та взаємодопомоги. Україні потрібно полишити зону небезпеки, яку віками створює Росія”, – каже історик.
“Друга паралель опирається на моє відчуття, що ми ніби перебуваємо в 1938 році. Різниця тільки в тому, що ми можемо як наближатися до катастрофи (тоді про війну в Україні писатимуть як про прелюдію Третьої світової війни), так і віддалятися від неї.
Від того, чи зуміє Україна відстояти свою свободу, залежить і доля Європейського Союзу як зони миру. Історія не гарантує перемог, але дає шанси. Наша відповідальність — скористатися ними», – підсумовує Ярослав Грицак.
Ярослав Грицак — доктор історичних наук, професор Українського католицького університету, викладав у провідних університетах світу. Автор численних наукових і публіцистичних праць, він вважається одним із найавторитетніших голосів у питаннях національної ідентичності, історичної трансформації та глобального контексту України.
