Журналіст, фахівець із східноєвропейської політики Джо Люк Барнс досліджує, як сьогодні використовується російська мова в країнах, що колись належали до російсько-радянської імперії. І чи має вона там майбутнє, зокрема, і в Україні.
31 грудня 2024 року Володимир Путін відзначив 25 років при владі, протягом яких він все більше захоплювався ідеологією “русского міра”. Ця концепція зображає Москву не лише як центр для 143 мільйонів громадян Росії, але й як “захисника” російської мови й культури у всьому світі.
Циніки можуть стверджувати, що ідея “русского міра” — це прикриття для реваншистських територіальних амбіцій Кремля. Проте, якщо припустити, що Путін щиро прагне захистити лінгвістичну спадщину, то зараз, через чверть століття його правління, саме час оцінити стан “великої і могутньої” російської мови за межами Росії.
Україна: від двомовності до лінгвістичної ідентичності
Історично склалося так, що мовні дані для України, як відомо, важко отримати, і вони мають політичний заряд. Перепису не було з 2001 року. Тоді 67% населення вказали рідною мовою українську, а 30% розмовляли російською. Однак це приховувало той факт, що багато людей були двомовними, а також де-факто використання російської мови в багатьох великих містах на сході та півдні.
Російська також домінувала в індустрії культури — у 2014 році аж 80−85% книжок було надруковано російською. Ще у 2021 році на п’ятірці найпопулярніших каналів України дві третини серіалів були російськомовними. У «Слузі народу», шоу, в якому Володимир Зеленський закладав підвалини для своєї кандидатури в президенти, домінування російської мови таке, що це виглядає майже анахронізмом.
Читати також: “No russian”: тренер збірної України Ребров відмовився відповідати російською
Незважаючи на низку законів, спрямованих на закріплення ролі української мови від Євромайдану й далі, включно з обмеженням імпорту російських книг і обов’язковим використанням української мови в усіх взаємодіях з клієнтами, для посилення української мовної ідентичності знадобилося повномасштабне вторгнення. Багато внутрішньо переміщених осіб зі сходу України, які виросли, розмовляючи російською, з початком війни свідомо вирішили змінити мову.
Соціальні мережі стали свідками цього лінгвістичного перевороту. Дані Центру аналізу контенту показують, що співвідношення постів українською та російською мовами на Instagram змінилося з 87:13 на користь російської у 2020 році до 93:7 на користь української у 2023 році. Інші платформи демонструють подібні тренди:
Балтія: мовна політика проти впливу РФ
У країнах Балтії російська має сильніші позиції. У Латвії та Естонії близько чверті населення — носії російської, а такі міста, як Даугавпілс і Нарва, майже повністю російськомовні. Водночас уряди активно працюють над скороченням впливу російської мови, наприклад, вилучаючи її з освітніх програм.
Це викликає критику з боку ООН, але підтримується місцевими громадами, які бачать у російськомовних жителях потенційну загрозу.
Кавказ: місцеві мови на першому місці
Грузія й Вірменія пишаються своїми унікальними мовами й письменами, тому російська там не має значної бази носіїв. Натомість Азербайджан, з його історією космополітизму, все ще зберігає певний вплив російської, особливо у школах “Російського сектору”. Проте турецька мова поступово витісняє російську, стаючи головним конкурентом у медіа та культурі.
Центральна Азія: боротьба за мовну незалежність
У радянські часи в країнах Центральної Азії місцеві мови вважалися “сільськими”. Наприклад, у 1980-х роках у колишній столиці Казахстану Алмати лише 20% населення були етнічними казахами, а казахська мова майже не використовувалася в міських школах. Зараз ситуація кардинально змінилася: титульні мови відновлюють свої позиції, політика дедалі частіше проводиться ними, а країни поступово переходять із кирилиці на латиницю.
Проте російська все ще є мовою міжетнічного спілкування, і мігранти з Центральної Азії, які працюють у Росії, підтримують її статус. Наприклад, перекази від трудових мігрантів склали 48,2% ВВП Таджикистану у 2023 році.
Чи виживе російська мова?
У Центральній Азії та на Кавказі, враховуючи нерівність у добробуті між Росією та цими державами, а також обмежені можливості в інших місцях, російську мову викладатимуть наступному поколінню. Якщо економіка Росії зміцниться, ці тенденції посиляться.
Але російська економіка нині перебуває у важкому становищі, і саме це робить заяву Путіна про те, що він є захисником російської мови за кордоном, ще більш збоченою. Коли він прийшла до влади, російська мова та культура могли похвалитися деякими невід’ємними сильними сторонами: високоякісною освітою; впливовою музикою та кіно; літературою світового класу; легіонами добре підготовлених викладачів російської; візовим режимом, який порівняно сприятливий для студентів та робітників із колишнього радянського простору.
Він міг би розвинути це. Натомість його …його війни призвели до того, що носії російської мови відмовляються вимовляти хоч слово своєю рідною мовою, а рубль тепер так низько впав, що навіть мігранти з найбідніших частин Центральної Азії переглядають, чи варто там працювати.
І все ж є підстави стверджувати, що російська мова продовжуватиме боротися, незважаючи на Путіна.
В Узбекистані з 5,2 мільйонів туристів, які відвідали країну в 2022 році, майже чотири мільйони приїхали з колишнього СРСР. Аналогічно в Грузії відвідувачі з усього пострадянського світу становлять чотири із шести основних країн походження для в’їзних туристів. Велика кількість росіян та білорусів також оселилися там останніми роками після початку війни в Україні та невдалої революції 2020 року в Білорусі. На жаль місцевих жителів, мало хто з тих, хто прибув, потрудився вивчити грузинську мову.
Комерційний сенс підказує, що поки рівень англійської не досягне тієї стадії, коли він стане більш природним засобом спілкування, російська Тургенєва може існувати ще деякий час.
Автор: Джо Люк Барнс, журналіст, магістр російської та східноєвропейської політики Оксфордського університету. Пізніше цього року виходить його книга «Радянська супернова: подорожі колишнім СРСР».
