Адміністративна революція – так без перебільшення можна назвати постанову під скромною назвою «Про створення і ліквідації районів», що прийнята Верховною Радою 17 липня. Це заголовок абсолютно не передає суть доконаної революції.
Про це ідеться у статті “Ділової столиці”.
А суть ця ось у чому. Раніше райони в середньому охоплювали лише близько 30% населення 24 областей і АР Крим. Решта 70% проживали в містах обласного (в АРК – республіканського) підпорядкування. Вони самоуправлялись власними міськрадами, а над ними були тільки обласний рівень і центральна (всеукраїнська) влада.
Відповідно до нової ухвали парламенту міст обласного підпорядкування більше немає. Всі міста, крім Києва і Севастополя, тепер підпорядковані районам.
Мешканці, приміром, Харкова тепер повинні будуть писати свою адресу так: місто Харків Харківського району Харківської області.
Але проблема, звісно, не зводиться до ускладнення адреси. Абсурдність в тому, що всі міста обласного підпорядкування перетворені в пересічні міста районного підпорядкування. Між цими містами та областями створюється прокладка у вигляді районного рівня, яка буде включати районне самоврядування у вигляді райради та районні органи державної влади: райдержадміністрації, райвідділ Нацполиции і т. п.
При цьому деякі новостворені райони виявилися більшими (по числу жителів), ніж деякі області. Найбільшим став Харківський район. У нього включені півторамільйонне місто Харків і ще 14 об’єднаних територіальних громад.
Аналогічно – з Дніпром, Одесою, Донецьком, Львовом, іншими обласними центрами і найбільшими містами, такими як Кривий Ріг, які розробники проекту надумали зрівняти з рядовими райцентрами.
І, звичайно, це не тільки абсурдність, але і розтрата. Бо на ці районні прокладки між містами та областями будуть витрачатися чималі гроші. Ніякого обґрунтування необхідності цієї управлінської ланки в пояснювальній записці до проекту постанови взагалі немає.
А ось у критиків цієї постанови аргументи досить переконливі. Вся система управління стане набагато менш ефективною через зайві ланки. Гірше того, може виникнути управлінський хаос.
Тепер будь-якому меру обласного центру доведеться узгоджувати проекти, ділити повноваження, бюджетні гроші і відповідальність не тільки з міськрадою, облрадою та ОДА, але і з прокладочными (між містом і областю) райрадою та РДА.
І якщо раніше ми були свідками конфліктів між місцевим самоврядуванням та обласною владою в окремих містах, то тепер можна чекати ще більш запеклих і безглуздих управлінських конфліктів у трикутнику «місто – район – область».
Чи сподобається укрупнення районів селянам
Захисники прийнятої постанови воліють замовчувати створення абсурдної районної прокладки між містами та областями. Вони акцентують на іншому боці питання – на те, як зміниться життя в сільській місцевості.
Зокрема вони нагадують, що реформування районного рівня – це другий етап адміністративно-територіальної реформи, яка була розпочата ще п’ять років тому. Її першим етапом стало створення об’єднаних територіальних громад, з тим щоб їх органи місцевого самоврядування були здатні забезпечувати ефективне управління і надавати якісні послуги населенню. Тепер, коли цей етап в основному завершений, підійшла черга другого етапу – укрупнення районів, що задумано з тією ж метою: більш ефективне управління і більш якісні послуги.
Замість 490 старих райрад, які ліквідуються, заплановано створення 136 нових.
Аналогічно має скоротитися кількість районних держадміністрацій. У пояснювальній записці стверджується, що «зменшення кількості районних рад призведе до зменшення видатків місцевих (районних) бюджетів в 2021 р. на 1,4 млрд грн».
Зрозуміло, чому ця революція зроблена саме зараз. Міняти районний устрій можна тільки перед місцевими виборами. Якби парламент зробив це в проміжку між черговими місцевими виборами, то довелося б провести позачергові вибори в райради новоутворених районів – точно так само, як досі по мірі створення об’єднаних територіальних громад відразу ж проводилися вибори до рад цих громад.
Мабуть, «слуги народу» сподіваються, що адміністративна революція полегшить їм життя після виборів. Однак сумнівно, що вони зможуть переконати електорат у тому, що українці отримають від нових районів більшу вигоду.
Навпаки, всі категорії виборців мають підстави для невдоволення. Це стосується і селян, і мешканців райцентрів і великих міст.
Селяни незадоволені, бо багатьом з них тепер, після укрупнення районів, буде набагато далі добиратися до свого райцентру. Це означає суттєву втрату як часу, так і грошей. Особливий страх у людей викликає перспектива, що разом з укрупненням районів скоротиться мережа районних лікарень і поліклінік. Підкреслимо, що люди налякані, і переконувати їх буде справою нелегкою, тим більше що довіра до нинішньої влади, її обіцянкам і запевненням за останній рік різко впала.
Жителі населених пунктів, що втрачають статус райцентру, незадоволені, бо бояться, що тепер їх міста і селища зовсім прийдуть у занепад і перетворяться в глушину. Втратять роботу співробітники всяких районних органів і служб. Погіршиться транспортне сполучення з обласним центром (менш регулярно будуть ходити електрички, автобуси, маршрутки). А жителям доведеться тепер для вирішення різних питань їздити кудись в новий райцентр і платити там більші хабарі, тоді як раніше вони могли все вирішити на місці і дешевше.
А мешканці Харкова та інших великих міст, над якими тепер створили районний рівень влади і самоврядування, незадоволені, бо не розуміють, навіщо їм тепер доведеться годувати ще й цю чиновницьку прокладку (між містом і областю) у вигляді РДА та райрад.
Чи можна було придумати більш розумну реформу? Звичайно. Потрібно було довести до розуму зміцнення самодостатності об’єднаних територіальних громад. З тим, щоб кожна громада була фінансово самостійною і здатною забезпечити своїм мешканцям повний спектр послуг, в т. ч. утримання дитячого садка, школи, лікарні і т. п. Тоді районний рівень став би взагалі зайвий. І не довелося б вибирати, які міста і селища ощасливлювати статусом райцентру, а які – позбавляти цього статусу.
Ну і при такому підході, звичайно, взагалі б не змогла з’явитися абсурдна ідея районного рівня над міським – ідея, яка зараз стала нашою новою реальністю.