Українська дитина: “Чому мені так боляче, я ж був слухняний?”

Українська дитина: "Чому мені так боляче, я ж був слухняний?"

Я не в тому зараз стані, щоб добирати слова. Можливо, я зараз напишу на черговий бан, але мені байдуже.

Глава американської розвідки особисто прилітав до Зеленського у січні з детальними планами вторгнення росіян. Там було все, і про Чорнобиль, і про Гостомель, і про Бучу, Ірпінь.

Обов’язком української – та будь якої у світі, у кожній країні! – влади у такій ситуації було діяти, виходячи з найгіршого сценарію. “Перебдєть” у сотні разів, виставити себе смішними на випадок, якщо нічого не станеться, зганьбитися в очах виборців як панікери, але наплювати на рейтинги і готуватися до війни.

Якби чоловіків Бучі мобілізували, записали в тероборону і видали зброю, деякі з них загинули б у бою, а не у розстрільних ямах зі зв’язаними руками. А більшість громила б ворога, захищаючи свій дім і своїх дружин та доньок.

Натомість до останнього з нами гралися в окозамилення. Навіть після початку вторгнення вони формували картину “потішної війни”. Мовляв, до нас прийшли виключно імбіцили в ушанках, які не знають з якого боку автомат тримати, вони здаються у полон сотнями, а наші однією гранатою по сім танків підбивають.

Я дуже добре пам’ятаю колону розбитої ворожої техніки у Бучі, яка подавалася як наша остаточна перемога. Я сиділа за кілька кілометрів від Бучі, і з новин складалося враження, що росіян там більше нема. Впевнена, що багато місцевих жителів завагалися з від’їздом і втратили дорогоцінні години саме через таку подачу інформації. А потім стало уже пізно.

Українська дитина: "Чому мені так боляче, я ж був слухняний?"
Убиті пострілами в потилицю. Братська могила із закатованими українцями у Мотижині.


Жителі прилеглих містечок приймали рішення про евакуацію теж на власний розсуд, і для багатьох вигляд російського танка на власній вулиці став сюрпризом.

Я не знаю за всю країну, як це відбувалося наприклад на півдні. Знаю, що на моїй Сумщині ситуація повторюється один в один саме зараз.
Скільки можна терпіти “арестовщину”?

Вибачте за різкість, я не спала цієї ночі через новину про загибель друга. І ще через історію з Маріуполя, де 5-річний хлопчик помер на руках у мами зі словами “чому мені так боляче, я ж був слухняний?”
Можливо я ніколи більше не писатиму адекватно і неупереджено.
Чому мені так боляче?

Тамара Горіха Зерня

Прокоментуйте: