Якось до мене зателефонував чоловік, який назвався працівником служби безпеки Приватбанку, і почав щось розпитувати про мій рахунок.
Позаяк той говорив російською, я одразу попросив: “Прошу перейти на українську”.
“А какая вам разніца?” – почулося із слухавки.
Я наполегливо повторив свою вимогу.
“Бандєровєц!”. – розлютився “працівник” Приватбанку і кинув слухавку.
Так українська мова допомогла мені одразу виявити і нейтралізувати шахрая.
Сьогодні ж вона точно вказує мені і мільйонам моїх співвітчизників на шахраїв у політиці.
“Слуга народа” Разумков заявляє, що його виступи, буцім, на телеканалах будуть російськомовними доти, доки не буде повернено окуповані Крим і Донбас. З ким він там власне солідаризується – сєпарами, окупантами? Бо їхні жертви – громадяни України, які шанують рідну мову.
Зеленський не бачить проблем у тому, щоб на Донбасі після деокупації російська мова замінювала державну українську.
Хор політичних підгавкувачів з усіх медведчуківських телеканалів розводиться про якусь примусову українізацію. Нас закликають популяризувати українську. Але не шляхом вивчення у школі та вишах, встановленням правил спілкування у публічних місцях, а “створення цікавого україномовного продукту”.
Хто ж його створить, той цікавий продукт українською? Вихована у російськомовних школах і вузах шобла?
Сьогодні ставлення до української мови – це тест на політичне шахрайство.
На ньому вже спалилися “слуги”, раби Медведчука, опоблоківські русомани та багато інших.
Я і такі як я ніколи за них не проголосуємо.
Вони ніколи не вивідають у нас код до наших душ.
Бо вони – ЧУЖИНЦІ.
В’ячеслв Липинський колись писав:”Прийдуть до вас чужинці, обіцятимуть золоті гори, щоб не дати вам керувати Україною. І впізнаєте ви їх по тому. що говоритимуть вони чужою мовою”.
Василь Терещук