У Павлокомі молилися за замордованих поляками українців

Сьогодні численна делегація зі Львівщини, Івано-Франківщини, Тернопільщини молилася на місці страти 366 українців села Павлокома у Польщі.

У Павлокомі молилися за замордованих поляками українців

Про це у Фейсбуці повідомив голова Львівської ОДА Олег Синютка.

«Тільки тоді, коли ми будемо єдині, сильні, нас будуть поважати і рахуватись з нами», – написав Синютка.

Голова ЛОДА закликав поляків впорядкувати місця спочинку усіх українців, що поховані на території нинішньої польської держави. «Пам’ять про невинно убієнних викарбувала не лише на камені, а у наших споминах та серцях», – додав очільник Львівщини.

«У спільній могилі поховані мій батько і брат, якого вбили поляки у березні 1945 році на подвір’ї нашої хати, і їх привезли на цей цвинтар, кинули у яму. Ще мого чоловіка, який із Павлокоми, батько і дід тут лежать, були вбиті теж. Лише мама і нас двоє дітей – мені 2 роки було, а сестрі – 7 – вижили. Звісно, я не пам’ятаю, бо мала лише 2 рочки, знаю це з розповідей мами і сестри. Ми ховались тоді у соломі, в стодолі, коли почали нападати на село. Ми десь так добу були, мама пішла до хати щось принести їсти, але там все було пограбовано. Принесла лише сирі курячі яйця. Хтось із польських бандитів зауважив, куди мама йде, вони відгорнули солому, побачили подушку і почали стріляти, вбили нашу сусідку, яка з нами ховалась. Нас звідти поляки забрали і погнали до церкви. Жінок і малих дітей не вбивали. Нас вигнали з села, сказали йти за Збруч, бо там – наша Україна», – розповіла кореспондентові Радіо Свобода Леся Федак, уродженка Павлокоми.

Читайте також:  На Личаківському кладовищі затримали польських провокаторів

За спогадами очевидців, а також згідно з дослідженнями українських істориків, мирних селян-українців з Павлокоми розстрілював військовий підрозділ польської Армії Крайової і місцевої самооборони під керівництвом Юзефа Бісса (псевдо «Вацлав»). Це був кадровий офіцер, народжений у Львові, який спершу служив у 49-му гуцульському стрілецькому полку Війська польського, а потім в Армії Крайовій. Вбивства відбувались, за цими ж даними, впродовж 1–3 березня, наймасовіше було 3 березня, у суботу, 1945 року. Люди ховались у церкві, як розповідали очевидці, звідти на розстріл їх вели на сільський цвинтар. Живими, за даними істориків, залишились понад три десятки жінок і дітей, які у мороз 5 березня 1945 року йшли босі і напівроздягнені у сусідні села шукати тимчасовий притулок.

Читайте також:  Війна некрофілів

Тим часом польська версія трагедії у Павлокомі – в тому, що це, мовляв, була «відплатна акція» за вбивство поляків. Хоча у селі не було воїнів Української повстанської армії.

Три великі ями, наповнені тілами вбитих, стали їхніми спільними могилами. Місцеві римо-католики 1965 р. зруйнували павлокомську церкву до останньої цеглини.

За злочин у с. Павлокомі польського поручника Юзефа Бісса, якого вважають одним з організаторів нападу, комуністична польська влада засудила до 3 років ув’язнення.

13 травня 2006 року у Павлокомі відбулося урочисте відкриття пам’ятника, у якому взяли участь президенти України та Польщі – Віктор Ющенко і Лех Качинський.

На кам’яному хресті (за первісним задумом це мала бути фігура жінки з дитям на руках, але поляки не погодилися) написано: «Вічная пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1–3 березня 1945 року в селі Павлокома». На жаль, не вказано, що вбиті були українцями і від чиїх рук вони «трагічно загинули».

Коментуйте: