У Львові викидають на смітник архіви письменника Василя Бобинського

Письменник Василь Бобинський

Письменник Василь Бобинський

Львівський історик Руслан Забілий пише у соцмережі про те, що у Львові викидають на смітник архівні матеріали письменника, в’язня і жертви ГУЛАГу Василя Бобинського. І чинять цю чорну справу його родичі.

“Я живу у Львові в будинку, в якому колись мешкала якийсь час письменниця Ірина Вільде. Виявляється, на одній сходовій клітці “зі мною”. Тепер там інші господарі і інші жильці. . А поверхом вище колись мешкав письменник Роман Іванничук.

Та тут ще багато хто жив!

Колись у цей будинок завітала у 1972 році Ірина Калинець і Василь Стус, бо мали тут друзів. То було на Різдво. Та оповідь про інше.

На два поверхи нижче колись мешкав син Василя Бобинського, поета, перекладача і вязня ГУЛАГу – Борис. Його дружиною була пані Зоня (Софія) – мила, інтелігентна і поважна пані. Та вік взяв своє, і пані Зоня тяжко захворіла. І я і всі мешканці опікувалися нею.

І ось раптом, через років п’ять, приїхала із якогось села її внучка, приїхала одна з доньок із Філадельфії. Пані Зоня опинилася “на Кульпарківсікій”, у психлікарні.

Сьогодні заметушилися раптом ріелтори. Зясував, що внучка і донька поволі з будинку виносять на смітник родинний архів і бібліотеку!

Я, як не кваліфікований бомж, але як історик патрулюю ці смітники і дещо перехоплюю. Спілкуюся із внучкою і донькою- “філафідельфійкою”. Прошу ні книг, ні родинних фотоальбомів не викидати! Прошу просто на два поверхи піднести вище і залишити це все у мене під дверми.

Я віддам це в архів, щось залишу у фондах музею, передам в бібліотеку…

Ага, каже донька!

І я розумію, що зранку, десь так о 7.00, я, кандидат історичних наук, генеральний директор національного музею, побіжу до смітників і спробую, як останній бомжара, рятувати історію… І це прикро, боляче і гидко”, – обурюється Руслан Забілий.

Василь Бобинський воював у 918—1920 роках у складі Української Галицької армії. 1920-го року певний час перебував у Києві. Тут знайомиться з українськими поетами-модерністами, зокрема з Яковом Савченком та Дмитром Загулом.

Одним із перших серед українських поетів виступив у жанрі еротичної поезії. Його вінок сонетів «Ніч кохання» (написано буловидано окремою книжкою у львівському видавництві «Молочний шлях».

Він зазнав переслідувань польської влади. У 1926 у польській в’язниці написав поему «Смерть Франка».

Від 1930 емігрував з Польщі до Харкова, в більшовицьку Україну. Був членом літературної організації «Західна Україна» та ВУСПП, але майже відразу потрапляє від вогонь хамської більшовицької критики. Невдовзі, 25 грудня 1933, заарештований командою НКВД СССР (1933) нібито як член УВО, посаджений у підвал спецкорпусу тюрми НКВД на Чернишевській у Харкові.

1934 Бобинського вивезли у вагоні для худоби на каторжні роботи – побудову каналу Волга — Москва.

1937 його знову заарештовано. 2 січня 1938 засуджений до страти. Розстріляний 8 січня 1938.

Реабілітований 1956 року.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.