Григорій Квітка-Основ’яненко: цікаві факти із життя

Григорій Квітка-Основ’яненко народився 18-го (29) листопада 1778, с. Основа (нині воно вже в межах Харкова). Ми знаємо його як прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика та культурно-громадського діяча. Однак на початках життя він мріяв про те, що колись вдягне чернечу рясу.

Пропонуємо кілька цікавих фактів про засновника художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.

  1. Ще з дитинства Григорій Квітка мріяв носити рясу. Бажання стати ченцем народилося у нього невипадково.

“В дитинстві няня необережно пошкодила на оці ячмінь – і Григорій втратив зір. Родина їздила до чудотворної ікони, молились і зір повернувся. Тому його твори глибоко релігійні”, – розповіла експерт з української філології Марія Літепло.

Григорій Квітка

Ця подія настільки вразила юного письменника, що у 19 років він заявив батькам, що йде у монастир, проте їм із самого початку не сподобалася ця ідея і вони вмовили сина надягнути на себе мундир та відправитися в армію.

  1. Через слабке здоров’я Григорію не судилося довго перебувати на службі і його перевели на громадську службу до департаменту герольдії. Під час служби він так і не полишив своєї мрії – податись у священики. Тому вже у 22 роки став послушником Курязького монастиря (селище Подвірки неподалік Харкова).
  2. Там для юнака встановили випробування – чотири роки ревних молитов. До того ж, на нього чекали важка праця у холоді та бруді, йому доводилось доглядати за кіньми, яких він ще з дитинства боявся.

4.  Григорій не здався і не покинув монастир навіть тоді, коли його батько тяжко захворів, тому йому так і не вдалося попрощатись із ним.

  1. Григорій Квітка соромився свого панського походження. Подейкують, що одного разу він їхав на возі із волами та застряг у болоті. Сусідські діти вмить позбігались і почали дражнитись із Григорія, впізнавши у ньому панича, хоча він вже давно відпустив собі довгу бороду та підперезався. Ця подія настільки схвилювала письменника, що він покинув монастир та подався додому, звідки не виходив на люди ще кілька тижнів. Існує теорія, що саме тому він вирішив додати до свого прізвища “Основ’яненко”, аби позбутись тяжкого панського прізвища Квітка.
  2. Після чотирьох років церковного життя, він повернувся до світського кола та став комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду.
  3. Квітка-Основ’яненко став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру, Благодійного товариства, Інституту шляхетних дівчат, Харківської губернської бібліотеки.
  4. Григорій був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного й театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури» та орієнтацію на навколишню дійсність. Він виступав з пропагандою народної теми в літературі і був переконаний в цінності особистості.
  5. Йому судилося стати видатним прозаїком та збагатити українську літературу такими творами: “Конотопська відьма”, “Сватання на Гончарівці”, “Мертевецький Великдень”, “Сердешна Оксана”, “Маруся”, “Пан Халявський” чи “Козир-дівка”, що і зараз користуються неабиякою популярністю. За їх мотивами є театральні вистави, кінофільми.
  6. Помер письменник 20 серпня 1843 року після тяжкої хвороби у Харкові.
  7. Цікаво, що предки письменника взяли участь у заснуванні та зведенні Харкова. Натомість на честь самого Григорія у місті назвали одну із вулиць Харкова та український мовно-літературний факультет у  Харківському національному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди.

Григорій Квітка про у росіян: думають, де б то і як поживиись

Твори письменника правдиво описували життя людей в тодішній Україні та, зокрема на Харківщині. Недаремно, пропагуючи народну версію української мови у своїх творах, Квітка-Основ‘яненко пояснював: “Як говоримо, так і писати треба”!

Але якщо проза і комедії на українську тематику добре відомі читачам, то авторські порівняння українців з росіянами та відповідно з їх побутом і традиціями менш знані.

Читайте також: Цікаві факти з життя патріарха Йосипа Сліпого

Отож, процитуємо фрагмент із “Салдацького патрета” (1833 рік) про сусідів-росіян , які проживали поблизу Харківщини.

Вже і в Липцях завелися кабаки, неначе — нехай бог милує — у Расєї. Відкіля ж то се узялося? Общество нас так прикрутило, щоб, бач, відкупщик за нас, хто не здужа, зносив гроші за подушне; так узявсь не за справжніх відкупщиків, а — таки нічого гріха таїти — знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та, як той Юда, узявсь держать і Липці, і другії слободи на московський лад; і вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, там усе москаль наголо, як у Туреччині турки; та усе народ проворний: ні доїсть, ні доспить, усе об тім тільки й дума, щоб заробить копійку. Така вже їх московська поведенція!

А як тільки нашого братчика, хоч би і в кабаці, обдурюють, так ну, ну, ну!Отсе, коли прийшов з посудиною, щоб купити до хазяйства на скільки треба горілки, то хоч трохи заслухайся або задивись, то й не доллє повної міри, та мерщій і всипа у твою посудину, і вже хоч спор, хоч лайся, а він тебе впровадить геть.

Коли ж тут хочеш випити, то буцімто й добрий: за гривню зачеркне із діжки таки повнісіньку;тут станеш уси розгляджувати, та втираєшся, та поцмокаєш хорошенько і збираєшся, як то гарненько натощака вип‘єш, та тільки на руку підняв, та ще й до рота не доніс, як, урагова його мати зна, де те москальча у гаспида озьметься, таки наче як той, що…дух свят при нашій хаті!…Підбіжить, підтовкне — плюсь! — більш половина чарки назад у діжку! Лихо, тай годі. П‘єш мерщій, бо розливальщик ще стане і чарку віднімати. Випив…так що ж бо?…Як там кажуть: по бороді потекло, а в рот не попало; а вже й не кажи, щоб по животу пішло; нічого було гаразд і проковтнуть.

Отака-то їх московська віра, щоб зо всякого зідрати: так куди їм і спати довго? Та таки тут спить, а тут дума: як би то і де б то поживитись…”

Прокрутити вгору