Уривки із щоденника Романа Іваничука
Спогади блискучого прозаїка Романа Іваничука
“Завтра, 27 травня, Татові (Романові Іваничукові- ред) виповнилось би 89, – пише у Фейсбуці перекладач Наталія Іваничук. – Є в Романа Іваничука книжка “Присутність відсутніх”. Присутність відсутніх залежить лише від нас, живих…
Ці спогади сорокарічного Романа Іваничука не мали б бути опубліковані, але вони адресуються мені, тож я, багато поскорочувавши суперечливого, надто гострого, категоричного й інтимного, наважуюся опублікувати їх, бо в них щира душа людини й письменника. Друковані мемуари – це книжка, а книжка завжди прибрана в літературні шати. Тут же голос із серця…”
…З доброго благословення Нанашки (Ірина Вільде – ред) я пішов у літературу. Малесенька збірка новел «Прут несе кригу» просто вибухнула 1958 року. На неї я мав близько двадцяти рецензій у нас і за кордоном. Тоді ще ніхто не чув про Гуцала й Вінграновського, і як мені було прикро і який я був обурений у душі, коли «гастролюючи» з Іваном Дзюбою та Іваном Драчем у Львові 1962 року, знаменитий Вінграновський запитав мене: «А ви також пишете?» Я не хочу принизити великого поета, але один випадок багатьма роками пізніше дав мені зрозуміти, що Микола міг задати таке питання не лише мені. Якось зовсім недавно я ночував у нього в Києві, на Русанівці, ми добре випили, а вранці я не міг його ніяк добудитися, Я його щипав, кричав, співав, а врешті задекламував вірша:Читати далі »Уривки із щоденника Романа Іваничука