Степан Бандера не підтримував створення дивізії СС “Галичина”

Степан Бандера

28 квітня 1943 року була створена 14-а піхотна (гренадерська) дивізія «Галичина» – підрозділ у складі військ Ваффен СС Німеччини. На сьогодні українське суспільство неоднозначно ставиться до вояків і військового підрозділу у складі німецької армії, негативною є оцінка різних кіл у світі. За що боролись українські дивізійники? Чому добровільно пішли у дивізію? Чи варто вшановувати дивізію «Галичина»?

Німецькі пропагандисти активно і вміло агітували українців записуватись у військове формування, наголошуючи, що вони воюватимуть проти Червоної армії, більшовицької загрози. А як репресивно діють радянські «визволителі», галичани добре знали і пам’ятали про численні звірства у 1939–1941 роках.

Галицькими містами і селами ходили вербувальники. До того ж до людей звертались українські діячі. Керівник Українського центрального комітету, професор Володимир Кубійович підтримував створення української дивізії у складі німецької армії. Понад 80 тисяч українських чоловіків, чимало молоді, віком 17–19 років, добровільно зголосились до 14-ї піхотної дивізії зброї СС «Галичина». Близько 30 тисяч, за різними даними дослідників, не пройшли відбір.

Була дуже добра пропаганда і СС розшифровувалась, як січові стрільці. Важливим є те, що провід ОУН Степана Бандери засуджував створення дивізії як шкідливий політичний проект
Микола Посівнич

«Була дуже добра пропаганда і СС розшифровувалась, як січові стрільці. Тому в дивізію пішли так багато освічених людей саме з патріотичних міркувань. Вони ідентифікували себе з тими, хто бореться за незалежну Україну. У 1943 році всі ще мовчали про злочини нацистів. Лише коли перші війська західних союзників увійшли в концтабори, тоді світ дізнався про злочини Гітлера. А до того всі мовчали і не переймались нацистськими злочинами. Для мене важливим є те, що провід ОУН Степана Бандери засуджував створення дивізії як шкідливий політичний проект, який не буде служити українським інтересам, що українці знову опиняться між молотом і кувалдою. Так і сталось», – говорить історик Микола Посівнич.

Батько львів’янина Богдана Панкевича допомагав дивізійникам вже у роки незалежності України впорядковувати місця поховання їхніх побратимів на Львівщині. Богдан Панкевич спілкувався з багатьма вояками дивізії і запитував у них, чому саме вони пішли в дивізію. У відповідь чув, що головне для них було недопустити на територію України радянських «визволителів».

«Після того, що росіяни тут зробили за рік, від початку 40-го року до початку 41-го, після тієї бійні, хлопці йшли в дивізію, як у єдине реальне військове формування, щоб зупинити дідька, який насувався зі Сходу. А також вони мали і другу мотивацію – це дуже добрий вишкіл, зброя, з якою планували переходити в УПА, якщо німці не захочуть створювати незалежну Україну. Ці два мотиви гідні поваги до цих хлопців і до створення дивізії», – зауважує львів’янин.

Українці йшли воювати за Україну

14-а піхотна (гренадерська) дивізія «Галичина»Самі ж вояки дивізії наголошують у своїх численних спогадах, що підрозділ належав до військових збройних сил – Ваффен СС, а не до елітарних німецьких частин, які виконували каральні завдання. Питомо німецькі дивізії починались з СС, а чужинецькі – Ваффен СС.

Загалом гітлерівська Німеччина створила близько двох десятків військових національних гренадерських дивізій: угорська, голландська, італійська, французька, хорватська, фінська, естонська, азербайджанська та інші.

У липні 1944 року для українських дивізійників було перше і останнє важке випробування у бою проти радянської армії. Ще не вельми добре вишколену дивізію кинули у бій під містом Броди Львівської області. Тоді радянські війська розгромили німецьку армію. У боях під Бродами з 11 тисяч українських дивізійників загинули 7 тисяч. Більшість із тих, хто вижив, пішли в Українську повстанську армію.

Тисячі хлопців, які вірили, що захищають Україну, безвідповідальні керівники кинули в м’ясорубку під Бродами. Йдеться про трагедію людей
Олександр Зайцев

«Тисячі хлопців, які вірили, що захищають Україну, безвідповідальні керівники кинули в м’ясорубку під Бродами, і захищали вони, фактично, не Україну, а Третій рейх. Тому про які вшанування роковин дивізії може бути мова? Радше це траур, немає чому тішитись, йдеться про трагедію людей, які у вирі Другої світової війни опинились у надзвичайно складній ситуації. Люди були дезорієнтовані, не знали, до кого примкнути, в який спосіб проявити свій патріотизм і це стало наслідком того, що багато осіб дійсно вступали добровольцями в дивізію СС «Галичина», але гинули вони за чужу справу, не за Україну. Бо Гітлер ніякої самостійної України не збирався встановлювати», – говорить український історик, професор Українського католицького університету Олександр Зайцев.

«Якби дивізія створювалась у 1941 році, то можна було б зрозуміти ілюзії добровольців. Бо тоді ще не було зрозуміло, що Гітлер несе для України. Але у 1943–1944 роках, після того, як гітлерівці вчинили в Україні масовий терор, знищили кілька мільйонів людей, плекати якісь ілюзії стосовно того, що гітлерівська Німеччина може бути союзником України, це був нонсенс», – додає Зайцев.

Дивізія у складі Німеччини – політична помилка

За словами науковця, для українських патріотів, які хотіли боротись за самостійну Україну, ситуація у 1943 році була складною.

Воювати на боці німецької чи радянської армії, з моральної позиції, були погано. Водночас, із суто прагматичних міркувань, політичною помилкою було пов’язувати майбутнє української держави з гітлерівською Німеччиною.

«У 1943–1944 роках гітлерівський рейх вже котився в прірву і пов’язувати з ним українську справу – це була помилка, яка лише кидала тінь на українську справу. Важко сказати, чим думали Володимир Кубійович і Дмитро Паліїв, який, до слова, загинув у бою під Бродами. Перемогти Червону армію – такі ілюзії можна було мати у 1941 році, але не в 1944 році. Тут спрацювала певна інерція мислення. Той же ж Дмитро Паліїв був ветераном Першої світової війни і пам’ятав її, а тоді у 1918 році був певний союз з Німеччиною», – каже професор Зайцев.

«Ці люди були зациклені на тому, щоб створити українську армію, нехай навіть при допомозі Німеччини, нехай навіть негативно ставлячись до Німеччини. Вбачаючи головного ворога України в Радянському Союзі, вони вважали, що можна йти на співпрацю хоч із чортом, хоч із дияволом, але проти червоної Москви. Головне – створити українську армію, а там побачимо, за таким принципом, вочевидь, діяли. Звісно, що з огляду багатьох років, сьогодні легко бути мудрими і розмірковувати. Я не наважусь кинути камінь у цих людей, бо вони хотіли добра Україні. Але, тим не менше, помилка залишається помилкою і до якихось позитивних наслідків для України це не привело, окрім марно загиблих тисяч ідеалістично налаштованих молодих людей, які б могли принести користь Україні в інший спосіб», – наголошує історик Олександр Зайцев.

Попри те, що у 1943 році, у складних умовах війни, було політичною помилкою створювати дивізію «Галичина», українці, які добровільно записались у військовий підрозділ, які прагнули незалежності для української держави, заслуговують на повагу і пам’ять, зазначає Олександр Зайцев. Водночас, недоречним вважає створювати культ із дивізії.

Дивізія «Галичина» ніколи не була засуджена ні на Нюрнберзькому трибуналі, ніде інде, не йдеться про відверту пропаганду нацизму
Олександр Зайцев

«Суб’єктивно, вояки дивізії воювали за те, що вважали правильним, проти червоного окупанта. Але, по суті, вони не Україну захищали, а Третій Рейх. Фактично, продовжили його існування і, безперечно, це не був злочин, це була помилка і трагедія. Дивізія Ваффен СС «Галичина» ніколи не була засуджена ні на Нюрнберзькому трибуналі, ніде інде, не йдеться про відверту пропаганду нацизму. Навіть сьогодні важко відповісти, а що ж це було тоді створено, тому що Друга світова війна, діяльність самостійницьких українських сил під час цієї війни, хто мав рацію, а хто не мав – це залишається відкритим питанням і дуже болісним», – каже Олександр Зайцев.

На сьогодні дивізія «Галичина» викликає неоднозначне ставлення в українському суспільстві і це питання досі розділяє громадян України. Хтось дивізійників вважає героями, а хтось переконаний, що це колаборанти. Неоднозначне ставлення до цієї непростої сторінки в українській історії у певних колах в Європі та США.

У Львові з нагоди 75-річчя створення дивізії Ваффен СС «Галичина» запланована панахида за загиблими українськими вояками і «Марш величі духу», на який запросили львів’ян прийти у вишиваних сорочках. Похід традиційно розпочинається від пам’ятника провідника ОУН Степана Бандери, хоч він, на відміну від Андрія Мельника, і не підтримував ідею створення дивізії. Цей марш із року в рік стає головною темою російських медіа, де Львову накидають імідж «нацистського міста».

Можливо, кращим способом відзначити пам’ять про вояків дивізії, які наївно та з ідеалістичних міркувань йшли у військовий підрозділ воювати проти червоних військ, захищати Україну, були б не марші величі, каже історик Олександр Зайцев, а публічні дискусії про цю складну сторінку української історії.

Галина Терещук

Радіо Свобода

Прокрутити вгору