Степан Бандера – ідеолог, теоретик і керівник українського націоналістичного визвольного руху XX століття. Про те, яким він був насправді, більшість українців не знала до початків Незалежності України. Адже радянська пропаганда безжально спотворювала історію національного руху опору та його провідників.
Сьогодні цікаві факти з життя Степана Бандери нам надають свідчення його сучасників, дослідження істориків.
Пропонуємо вашій увазі найцікавіші факти з його життя.
Провідник Організації українських націоналістів народився 1 -січня 1909 року в селі Старий Угринів — тепер це Калуський район Івано-Франківської ¬області.
Запихав собі голки під нігті
Бандера ніколи не ходив до школи. Дитинство майбутнього провідника ОУН припало на Першу світову війну, коли школи в селах не діяли. Окрім того, хлопець хворів на ревматизм суглобів, тому не міг нормально ходити.
Ревматизм давав про себе знати й надалі. Через хворобу довго не міг стати членом скаутської організації “Пласт”. Туди Бандеру прийняли з третьої спроби.
В дитинстві Степан Бандера запихав собі голки під нігті. Як він це пояснював своєму батькові, що відчував: буде боротися за українську державу, щоб витримати тортури. Таким чином він готував себе до різного роду катувань з боку різних каральних органів.
Коли до Калуша приїжджав митрополит Андрій Шептицький, перед ним, попри перешкоди польської поліції, проїхала колона вершників в козацьких одностроях. Цих хлопців зі Старого Угринова зорганізував Степан Бандера. Згодом це назвуть “кінною бандерією”.
Перші псевда — “Сірий”, “Лис”, “Баба”. “Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений в чорне вбрання”, — описує Степана Бандеру газета “Батьківщина” під час судового ¬процесу ¬1934-го. У поліційній ¬анкеті вказано, що в 19 років він мав зріст 159 см. У дорослому віці — 162 см.
До першого арешту 1934 ро¬ку Бандеру близько десятка разів затримувала поліція. Уникнути розправи допомагали, зокрема, й акторські здібності. Його співмешканець Григір Мельник згадує літо ¬1931-го. Тоді ОУНівці в центрі ¬Львова застрелили Євгена Бережницького, поліційного донощика. Влада затримала сотні українських студентів. Зокрема ¬Бандеру.
Степана Бандеру звинувачують у розколі ОУН на “бандерівців” та “мельниківців”. Але мало хто знає, що він шукав порозуміння з полковником Андрієм Мельником. Неодноразово зустрічався з ним, писав йому листи. Шукав компромісний варіант, щоб організація залишилася, щоб організація залишилася єдиною, сильною.
Під час судового засідання над ним у 1934 році, коли Бандеру вводили в судову залу, українські адвокати та громадськість на знак того, що це лідер українських націоналістів, вітали його стоячи. Польські судді, які не бачили, хто входить, подумали, що це хтось із високих польських чиновників і теж встали зі своїх стільців.
Коли ввели Степана Бандеру, вони побачили, що вони встали не на представника польської держави, а на підсудного, якого звинувачували у боротьбі проти польської держави.
Інформацію від проводу ОУН у польській тюрмі отримував під час сповіді через капелана в’язнів — отця Йосифа Кладочного. Той також передавав олівці, всередині яких замість графіту були мініатюрні записки — “ґрипси”.
У травні 1938 року в Роттердамі радянський агент вбиває провідника ОУН Євгена Коновальця. Харизматичний Бандера — найкраща кандидатура на його посаду. В цей час він перебуває у в’язниці міста Вронки — за 9 км від польсько-німецького кордону. Роман Шухевич організовує втечу майбутнього провідника. Кошти на це — 50 тис. злотих — виділяє українська діаспора в США.
Нацисти запроторили його у концтабір
У 1941 році німецька влада заарештувала Степана Бандеру, вимагаючи від нього скасувати Акт проголошення Української Держави від 30 червня 1941 року. Бандера відмовився це зробити. Степан Бандера, відчуваючи, що основною діяльністю і метою ОУН було створення української держави, категорично відмовився скасовувати цей акт. За що пізніше був запроторений німецькою владою до концтабору Заксенгаузен, де й утримувався до 1944 року.
Під час радянської окупації Бандера двічі намагався вивезти батька-священика і трьох сестер з України. Проте отець Андрій передав через зв’язкового: “Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу”. Більшовики розстріляли його в Києві 10 липня 1941 року. Сестер ув’язнили.
Двоє братів — Василь та Олекса — загинули в концтаборі Аушвіц у липні 1942-го.
У Степана Бандери було троє дітей: Наталка, Андрій та Олеся. Сьогодні ми знаходимо ряд світлин, де Степан Бандера у невеличкі хвилини між працею, знаходив час провести зі своєю сім’єю. То це, в першу чергу, людина, яка теж хотіла бачити своїх дітей, теж хотіла радіти їх успіхам та перемогам.
Наталя Бандера випадково дізналася, ким насправді є її батько: “У 13 років я почала читати українські газети, і читала там багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних обсервацій, постійної зміни прізвища, як теж через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Степан Бандера — це мій батько”.
Степан Бандера знав, що його хочуть убити
Перед убивством Степана Бандери було 8 спроб його знищити різними способами, різними агентами. Доволі часто ці спроби обривалися завдяки діяльності служби безпеки ОУН за кордоном. Коли охоронці Бандери або служба безпеки зуміли виявляти цих підісланих агентів.
Степан Бандера захоплювався різними видами спорту: лижним, грою в шахи. Грав на музичних інструментах. Був членом драматичного гуртка. Був одним з найактивніших діячів “Просвіта”. Створював товариство “ЛУГ”. Намагався залучити своїх односельчан до цих організацій для того, щоб вони виховувалися в українському патріотичному дусі.
Улюблений автомобіль Степана Бандери – опель “Капітан”. Але доволі часто любив відпустити водія й охоронців і самому проїхатися в цьому автомобілі. Саме на цьому автомобілі він приїхав в останній день свого життя перед вбивством до свого будинку.
15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені, о 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію.
Два роки потому, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський, який діяв з наказу Шелепіна і Хрущова.
“З москалями нема спільної мови.” Найбільш відомі цитати Степана Бандери
– Хто будує на невластивих для нашого ґрунту світоглядових підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих намаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни.
– Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії.
– Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою. – Комунізм цілком противний духові української нації.
– Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні.
– Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби.
– З москалями нема спільної мови.
– Хоч які великі жертви – боротьба конечна.
– Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом.
– Революційне змагання – це національна боротьба в площині духовності, культури, боротьба суспільно-політична й мілітарна, за повне знищення існуючого стану, його змісту й за побудову цілком нового, під кожним оглядом кращого стану, який відповідає потребам і бажанням українського народу.
– В усякій боротьбі і в усякій розумній політиці сенс полягає в тому, щоб, жертвуючи малим, частинними позиціями і вартостями, здобути головну мету. В цьому полягає всяка перемога, виграш. А пожертвувані, втрачені вартості – це ціна перемоги. Що більша мета, що тяжче змагання – то більші бувають жертви.
– Наша внутрішньо-політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити ввесь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і непричетного до загального громадського життя, однаково — в рамцях того життя, чи поза ними, і незалежно від них.
– Найважливіша справа — здобути безпосередній вплив, включити у нашу боротьбу найбільшу і найвартіснішу їх частину. Тому за об’єкт своєї політичної праці беремо всю народню масу.
– Завершенням національно-визвольної революції має бути відбудова і закріплення Самостійної Соборної Української держави. Передумовою для відновлення самостійного державного життя є знищення на Українських Землях совєтської влади, її органів і силових інструментів, знищення комуністичної партії і системи, усунення з України всіх сил, які захищають російський імперіялізм і протиставляться самостійницьким змаганням.
– Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовість допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою.