Справа зрадника «Чигирина»

«Чигирин» - це Курач Іван Васильович. Фото
«Чигирин» – Курач Іван Васильович

Справа «Чигирина» належить, мабуть до найбільших і, водночас, малодосліджених – ідеться про людину, котра займала чималу посаду в ОУН й пішла на співпрацю із радянськими спецслужбами.

Зараз у вільному доступі є розлогий, як за своїм розміром, так і поданою інформацією, протокол його допиту, котрий тривав шість годин уніч з 22 на 23 липня 1946 року у Львові, очевидно в приміщенні обласного управління МГБ. [Електронний варіант: Електронний архів українського визвольного руху: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/21830/, Оригінал: ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 4].

Курач з родичами
Фото І. Курача (http://pivnich.info/ukrajinska-sprava-na-chernihivschyni-1941-1944-rr.).

Отже «Чигирин» – це Курач Іван Васильович, 1913 року народження, уродженець Чернігівської області. Мав вищу освіту, працював журналістом. У 1942 році був заступником провідника ОУН Чернігівської області. Неодноразово затримувався німецькою владою. Після останнього арешту засуджений до розстрілу, однак під час етапування йому удалося втекти. Невдовзі після утечі нелегально перебирається до Львова де зустрічається із Й. Позичанюком. Відтак продовжує працю в ОУН, в рамках котрої рейдує тереном та встановлює контакти із Перемишлянським районним та надрайонним проводами, Бережанським окружним проводом та Тернопільським обласним проводом, в референтурі пропаганди котрого працює редактором підпільного видання.

У січні 1945 року «Чигирин» опиняється в селі Словіта Глинянського району, де встановлює контакт із повітовим господарчим референтом «Мироном» (Іван Семків, арештований у лютому 1945 року, загинув в ув’язненні ) та кущовим «Максимом» (Я. Грицай, арештований й засуджений у 1947 році), котрі дали йому до супроводження підпільника «Зозулю» зі Словіти (Василь Гнатів, загинув у 1946 році). До кінця лютого разом із «Зозулею» вони переховуються у схроні в Словітському лісі, відтак переходять у село Станимир, де зв’язуються із районним провідником «Вихором» (Микола Костів, загинув восени 1945 року). Просить останнього зв’язати його із Тернопільським обласним проводом, однак «Вихор» вихід на цей провід не мав і дав йому охоронця «Довбуша» (імовірно, що це або М. Гайдук, кущовий, а потім і районний пропагандист або ж М. Хоптівський – станичний села Кривичі) із котрим удвох переховувались в схроні між Глинянами та хутором Мазів. В кінці квітня «Чигирин» встановлює зв’язок із Золочівським окружим проводом «Яра». На пропозицію останнього здійснює ряд антирадянських мітингів у селах Глинянського та Краснянського районів. Встановлює також зв’язок із заступником референта пропаганди КП (крайового проводу ОУН) «Харченком». Зв’язковою між останнім і «Чигирином» була «Люба» із села Перегноїв (очевидно, що це Любов Стойко, арештована Глинянським відділом НКВД, згодом звільнена й зліквідована імовірно СБ) й став працювати в референтурі пропаганди крайового проводу ОУН. Через «Любу» «Чигирин» отримував радіовісті, котрі обробляв до журналу КП «За Україну». Після відсторонення «Люби» Перемишлянською надрайонною СБ (очевидно, що ці дані з протоколу підтверджують наведену вище мою інформацію з терену) зв’язковою «Чигирина» стала Оксана Іванів із с. Унтервальден. Восени за посередництвом обласного провідника «Скитана» підтримував зв’язок із працівником референтури пропаганди КП «Іваном». Також через Глинянського районного провідника підтримує зв’язок із КП. Крім цього всього І. Курач детально розповідає про інших відомих йому учасників Підпілля.

Він не був затриманий, а цього ж року сам з’явився до радянських спец органів, де дав розлогі дані про своє перебування в ОУН (вище згадуваний протокол допиту).

Однак, варто зазначити, що у грудні 1945 року в селі Женів (колишній Глинянський район Львівської області) «демобилизирований боец пришел и заявил о том что в селе находится бандит. При проведении операции задержан известний бандит «Зубенко» [В. Сергійчук. Український здвиг: Прикарпаття. 1939-1955. – К.:Українська Видавнича спілка, 2005. –с. 393]. Справа у тім, що псевдо «Зубенко», як і також «Чорнобіль» використовувалось хоч і рідше, І. Курачом побіч більш відомого його псевдо «Чигирин» (див. П. Кекіш. Спогади радиста УПА. Літопис УПА. Серія «Події і люди». Т. 30, С. 35). Проте я не берусь стверджувати, що затриманий у Женеві «Зубенко» і Курач є одна і та ж особа, однак досліджуючи давно терен Глинянщини я про підпільника, тим паче «известного» з таким псевдо не зустрічав. Цього демобілізованого, між іншим, у 1946 році ліквідувала, імовірно, Глинянська районна боївка СБ «Чайки» [Літопис УПА, Нова серія, Т.5, с.73-74]. Як би там не було, але після явки у липні 1946 року, як про це свідчать радянські дані І. Курач «был привлечен к секретному сотрудничеству» й відпущений знову, уже як агент, у підпілля. Тут він разом із «Зозулею» та іншими підпільниками продовжував рейдувати Глинянщиною.

Цікаві також покази арештованого одного функціонера Словітського куща ОУН: «Я знаю по кличке «Чигирин» он же «Горлис», фамилия, инициалы и место его происхождения незнаю, который является проводником выше районного провода ОУН, но конкретно какого он провода надрайонного, обласного или центрального я не знаю. Последнего за период с марта 1945 г. по декабрь 1945 года я встерчал 5 раз. 4 раза он приезжал в нащ кущ и с участиками куща проводил беседы в которых указывал на недостатки по работе в куще, приводил примеры работы кущей других областей, которые хорошо работают. Судя по его осведомленности по работе ОУН в других областях я думаю, что он работник обласного или центрального провода ОУН. Последний 5-й раз я с «Чигирином», «Горлис» встречался последних числах декабря 1945 г. в Унтервальден Глинянского р-на (хут. Підлісний, тепер у складі с. Підгайчики Золочівського району Львівської області, – авт.) в доме Ж[…]Антона так же член ОУН по кличке «Цверкун», являющегося личным адьютантом «Чигирина», куда я через пропагандиста Гнатив Василия Илларионовича по кличке «Зозуля» был вызван на совещание. Совещание происходило ночью в присутствии Ж[…] Антона, его жены и матери. На этом совещании присутствовал Д[…] Петр Иванович, работающий бухгалтером Глинянского райопотребсоюза. З[…] инициалы незнаю житель м. Глиняны работающий шофером Глинянского райпотребсоюза и два человека для меня совершенно не знакомые, которых хорошо должен знать Ж[…]Антон. На этом совещании «Чигирин»-«Горлис» говорил, что на территории Западной Украины долго Советская власть существовать не будет. Украинскому народу помогут создать Самостоятельную Украину другие державы, но какие не назвал, приводил клеветнические примеры в отношении Советского строя, критиковал т.е. кличетнически высказывался в отношении колхозного строя в то время восхвалял хорошо оуновскую работу, говоря что есть такие области где кущи и другие провода ОУН самоотверженно борються за создание Самостоятельной Украины и народ идет за украинскими националистами. Из присутствующих на совещании никто не выступл и «Чигирин» передо мной и другими учасниками совещания никаких задач не ставил. После этого мне о «Чигирине», «Горлисе» ничего не известно. … «Чигирин» имеет двух личных охранников. Ж[…] Антона по кличке «Цверкун» жителя п.Унтервальден как я говорил выше последний имеет возраз 25-26 лет, семья последнее жены и мать проживают в Унтервальден и 2-й адютант по кличке «Ястреб» фамилия инициали не знаю, житель так же поселка Унтервальден в воздасте 24-25 лет, украинец по своему месту жительства имеет семью отца и мать фамилии его родителей так же не знаю. Оба ад’ютанта постоянно находились с «Чигирином» [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-20893, Арк. 30-60].

Крім В. Гнатіва-«Зозулі» в охороні «Чигирина» також був і М. О[…]-«Богдан», також зі Словіти. Після затримання останній дав «свіжі» покази від 8 жовтня 1946 року, отже тоді, коли І. Курач діяв уже як завербований агент МГБ: «ЧИГИРИН», фамилия незнаю, по имени Иван, отечества так же не знаю. Является пропагандистом обласного провода ОУН в данный момент находится в селе Унтервальден совместно с «ЗОЗУЛЕЙ». Место нахождения «ЧИГИРИНА» так же хорошо знаю, как и «ЗОЗУЛИ». Вчера т.е. 7 октября 1946 года примерно в девятом часу вечера я совместно с «ЧИГИРИНИМ» и «ЗОЗУЛЕЙ» которых сопровождал находясь в личной охране «ЧИГИРИНА» вышел из Славитского леса и все трое направились – пришли в село Кривичи, Глинянского р-на, одновременно показал мне где остановиться и перебить трое суток до возвращения меня т.е. «ЧИГИРИНА» и «ЗОЗУЛИ». Получив такое приказание я пошел на сарай указанный мне «ЧИГИРИНИМ» хаты, у хаты в это время стояла хазяйка, я подойдя к сараю сказал ей: «добрый вечер», на что она так же ответила: «добрый вечер» и сразу же ушла в дом, я же вошел в сарай, а из дома в это время вышел хазяин и подойдя ко мне я у него спросил разрешения переночивать на это мне ответил: «если хочешь то ночуй» и взяв сена для лошадей вышел закрыв за собой сарай. Перед этим как пойти от меня хозяин спросил: «не желаете ли ужинать», но я ему ответил: «спасибо – кушать я не хочу» и сразу же лег спать. Утром сегодня я проснулся от разговора и хождения военных по двору, а потом лейтенант с красноармейцами стали открывать сарай и подниматся на верх. Старший сержант обнаружил меня после чего обезоружив и доставил в Глиняны» [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П–22616, Арк. 39-40].

Арешт “Чигирина” СБ ОУН

В подальшому «Чигирин» був схоплений Крайовою СБ ОУН й після допиту, на котрому признався у співпраці з МГБ, очевидно, страчений. Про це свідчать як радянські дані, так і оунівські.
Так, «По данным 4-го отдела УКГБ при СМ УССР по Львовской области бандит ОУН по кличке «Чигирин» явившись с повинною был привлечен к секретному сотрудничеству, а затем в 1947 был убит бандитами ОУН» [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П–22616, Арк. 149].

Більш детально про арешт Службою безпеки ідеться у спогадах колишнього командира УПА-Захід полковника Василя Левковича.

«У криївці держали в той час большевицього агента і почали з ним вести розслідування справи. Агент, користуючись тим, що він один на один з Горошком, схопив садовий ніж який оказався в криївці під рукою, і хотів завдати Горошкові удар у шию, але садовим ножем не так легко це зробити, бо він скривлений і від удару закрився, так що Горошко зміг побороти противника і зв’язати підслідного агента. «Мирон» зі «Степаном» почали розмову сміхом, що, мовляв, як це ж так, ми ж договорились, що ви будете співпрацювати з нами проти чекістів, а ви таке витворяєте. Але, мовляв, це все ще можна наладити.

Читав я і частину протоколу допиту цього агента, бо справа ще не була закінчена. Сам він якийсь навіть трохи письменник, прізвище «Чорнобіль», співпрацював з чекістами протягом 30-х років і виконував роль їхнього агента в боротьбі проти СВУ (Спілки Визволення України).

У протоколі він описував свої дії в 30-х роках проти «врагов народа», а також свої «подвиги» в світі жуликів, з якими також доволі багато справ було в нього. Тепер його підсунули в наші ряди на території Золочівської округи піж псевдо «Чигирин», і, виконуючи роль пропагандиста, він добився до того, що став працювати в окружній референтурі пропаганди. Я і сам читав написані деякі ним речі, особливо один реферат, де він вихвалював успішність досягнень України на міжнародному відтинку в тому, що вона стала членом Організації Об’єднаних націй. То був 1946 рік.
Коли мені давали читати ці його реферати, то зразу можна було сказати, що він на 80 або більше процентів чекістський агент. Так що за ним давно слідкували, а офіційно об’явили йому, що його як здібного пропагандиста, мабуть, доведеться забрати у крайову референтуру пропаганди.

Але несподівано стався такий випадок. Одного стрільця десь із околиць Гологори, який був у курені «Шугая» (Тактичний Відтинок на Золочівщині) «Чигирин» завербував в агенти і той, будучи у відділ УПА, вже не пам’ятає, в якій сотні писав розвідчі дані чекістам про дії підпілля і клав записки на умовних пунктах.
Одного дня сталось так, що туди тереном проходили з Бібреччини в Золочівщину повстанці «Левко» […] і «Голуб» […]. На лінії зв’язку якось виявився і цей стрілець-агент і запропонував їм вступити до його хати, щоб відпочити і перекусити. В хаті дали їм повечеряти, а стрілець-агент сам пішов на стійку. За той час він зумів зорганізувати групу чекістів, які спеціально засіли десь за рогом хати, і як тільки повстанці вийшли з хати, їм накинули мішки на голови і пов’язали, як баранів. Стрільця-агента розшифрувала наша Служба Безпеки, і той зізнався, що на агента оформив його «провідник «Чигирин».

«Чигирина», щоб він не встиг довідатись, що його агент провалився, негайно викликали в крайову референтуру пропаганди, а насправді у крайову Службу Безпеки, а про виклик вгору його заздалегідь попереджували як «здібного» пропагандиста, так що він і не здогадувався, куди іде.

Як тільки його ув’язнили, він признався, що він капітан МГБ і погодився на співпрацю з Службою Безпеки, так що до того часу, коли я бачив його після «змагу з Горошком», він у всьому зізнався, тим більше, що він чув від чекістів, що деякі їхні агенти переходили до співпраці із нашим підпіллям і допомагали вести боротьбу проти чекістів. Яка доля «Чигирина» я не знаю, бо я відійшов з тих теренів, а пізніше я вже «Мирона» не стрічав, але думаю, що його як агента-чекіста знищили.
Коли я був в ув’язненні в Києві в республіканські тюрмі МГБ (Короленка, 33) в 1946 році, слідчий Дубок (начальник слідчого відділу) ставив мені запитання, чи я не чув щось про «Чигирина». Я хоч і здогадувавсь, про кого йде мова, відповів, що стрічав у Сокальщині кущового «Чигирина». Він тільки махнув рукою, що, мовляв такі сошки мені говориш, і додав, я маю на увазі письменника Чорнобіля під псевдо «Чигирин». Я тільки казав, що щось про такого письменника, як Чорнобіль, не чув. А він у відповідь додав, а хіба у вас (мав на увазі у підпіллі) були якісь визначні письменники? Що треба було розуміти, що на визначних письменників тільки в большевиків «монополія».
На основі цієї розмови я зрозумів, що після арешту нашою СБ капітана МГБ «Чорнобіля»-«Чигирина» вони втратили слід і вважають його зниклим безвісти» [Спогади вояків УПА та учасників Збройного підпілля Львівщини та Любачівщини. Літопис УПА. Бібліотека. Т. 4, Торонто-Львів, 2003, с.с.88-90].
Отже, як виходить, вже у другій половині 1946 року «Чигирин» був викритий й арештований Службою безпеки і, або у цьому ж році, або вже в наступному (як виходить із вищеподаної довідки), скоріш за все, був страчений.

Петро ГНИДА,
м. Львів

Читайте також: Працівники НКВД на службі в ОУН

Прокрутити вгору