Сьогодні день народження Миколи Вінграновського

Микола Вінграновський

Микола ВінграновськийСьомого листопада народився Микола Вінграновський (1936-2004), український поет, прозаїк, кіноактор, сценарист і режисер. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Володимира Вернадського і премії Фундації Антоновичів (США).

Народився Микола Вінграновський у Первомайську Миколаївської області. У 1955 році вступив до Київського інституту театрального мистецтва на акторське відділення, продовжив навчання у ВДІКу під керівництвом Олександра Довженка. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (автор фільму –Довженко, режисер – Юлія Солнцева). Дебютував віршами у журналі «Дніпро» (1957).

Але справжній розголос принесла Вінграновському добірка поезій у «Літературній газеті» у квітні 1961 року. Перша авторська збірка «Атомні прелюди» з’явилася 1962 року.

Після закінчення навчання повернувся в Київ, працював на кіностудії ім. О. Довженка. Автор збірок: «Київ», «Сто поезій», «На срібнім березі» та ін; фільмів – «Берег надії», «Тихі береги», «Слово про Андрія Малишка», «Довженко. Щоденник. 1941-1945», «Гетьман Сагайдачний». Писав він і для дітей. Як режисер поставив на Київській кіностудії художні фільми «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», «Дума про Британку» (за трагедією Юрія Яновського), «Климко» (за повістями Григора Тютюнниа), документальні фільми. Автор кіносценаріїв; написав спогади про Олександра Довженка («Рік з Довженком»). Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління.

Він пролітав між зорями, б’ючись,
Шматуючись об зорі опівночі.
Червоний піт із крил його сочивсь,
І сльози серця прибували в очі.
І відчай радості з грудей його хрипів!
Прокляття всесвіту неслось, як перемога!
Кидалось небо вічністю під нього,
Пробитий простір вслід йому кипів…
Прощай, небесна доле моя вбога!
Прощай, печаль, і роздуми сумні!
Це, Земле, ти кричиш у глибині,
І стогін твій — моя свята дорога!
Нема мене — якщо тебе нема!
Немає космосу, якщо тебе не буде!
Нема нічого! — хаос, і пітьма,
І вічне царство тиші і огуди!..
Я вилечу! Я розлечу себе,
Але візьму у думи твою долю,
Води твоєї тіло голубе
Я обніму до золотого болю!..
( уривок з поеми “Демон”. 1960 )

“От таким чарівником слова є і Микола Вінграновський. Українське слово постає в ньому шляхетним і вишуканим, летким і перевтільним, гнучким і улягливим, всією своєю природою спочутливим до найтонших нюансів думки й чуття. І водночас при всій легкоплинності, натхненній грайності слова – воно в нього буває грізне, суворе, й лапідарне, і завжди ненапружено точне.”

“Одна з підстав душевної структури Вінграновського – його глибока, органічна народність і національність. Звідти ж багато що і в душевному типі, і в поетичному стилі його. Колись Довженко говорив про вроджений такт і цноту, розважну гідність та душевну мудрість свого батька й діда – українських селян, про їхню внутрішню культуру й аристократизм, про дивовижну артистичність. Щось із цих якостей «дніпровського племені» відчувається в підґрунті поезії Вінграновського (плюс «містерія» українського степу, півдня), і це певною мірою ріднить її з довженківським духом. Як і з Шевченком. У мові про свій народ Вінграновський має щось таке, що йде від Шевченка. Це і ота всеприсутність образу України, і всепоглинальність любові до неї, і почуття відповідальності за свій народ, і безоглядність поетичного переживання”, – написав літературознавець Іван Дзюба

Прокрутити вгору