Слідство в НКВД вели садисти – спогади жертв

Слідство в НКВД вели садисти. Катування жертв

Радянська каральна система була однією із найстрашніших у світовій історії. Потрапивши у її м’ясорубку на виході, (а він не обов’язково був – скільки мільйонів загинуло у цих кривавих жорнах?!) людина, по суті, на все життя залишалась морально і фізично скаліченою. Апогеєм цієї системи можна вважати 30-50 роки минулого століття, тобто – «сталінізм».

Був навіть тоді відомий анекдот: радянський союз подібний на трамвай – половина пасажирів сидить, а половина трясеться. То був час, коли вершиною доказової бази у слідчо-судовому процесі вважалась явка з повинною, а тортури його повсякденною нормою. Про все це жахіття списано у сотнях спогадів, документальних та художніх творах.

Яскравим прикладом такої літератури можна вважати роман Івана Багряного «Сад Гетсиманський», у котрому автор описує те, що йому довелось пережити на слідстві в застінках НКВД.

Помер із криком «Слава Україні!»

З помноженою безжалісністю та антилюдськістю виявились каральна система комуністичного тоталітарного режиму по відношенню до тих, хто із зброєю в руках повстав проти її поневолення.

«Одного націоналіста я повісив вниз головою і палив на повільному вогні, вирізав з нього шматок м’яса… а він гадюка, так і помер з криком «Слава Україні!» Скільки я їх перемордував!», – записав Олександр Довженко розповідь червоного ката.

Справді, потрапити до рук таких катів було жахливою річчю. Я ознайомився із далеко не одним десятком архівних кримінальних справ за обвинуваченням у причетності до ОУН та УПА й у всіх цих, списаних переважно рукою слідчих, пожовклих аркушах тінню проходять біль та страждання жертв цього «процесу».

По суті саме слідство становило собою суміш тортур та фальсифікації. Тому, гортаючи результати такого «слідства» та «суду», потрібно підходити до подібного роду документів із найретельнішим критичним аналізом. Співставляти одні дані з іншими, а навіть десь на інтуїтивному рівні, що так сказати, чуйкою, помноженою на досвіді, розрізняти зерно від полови.

Наприклад як велось слідство у справі за обвинуваченням в причетності до ОУН та УПА свідчить М. Рибак із села Полтва Буського району Львівської області:
«Під час ведення слідства до мене застосовувались незаконні методи – били. Все зводилось до того, щоб підписувати протоколи, які не відповідають дійсності. Так часто слідчий на аркуші паперу писав напис не суцільно – зверху до низу, а лишав пусті місця. А в самому низу мене заставляв підписувати. Були і такі випадки, що після оформлення протоколів текст мені не зачитувався і я з ним не знайомився. А змушений був підписувати, бо заставляли. В результаті неправомірних дій слідчого протоколи фальсифікувалися».

Подібним чином проходив й «суд» у його справі:

«Інформація судового засідання викладена в протоколі не відповідає дійсності. Дійсно суд відбувався в м. Золочів. Засідання було закритим. А проходило воно так. Нас, семеро звинувачених, привели в суд, вишикували в один ряд, суд в складі двох мужчин і однієї жінки зачитав вирок, згідно якого кожного із нас засудили на 10 років позбавлення волі. Ніякого судового слідства не проводилось, питань суд нікому не задавав, останнього слова підсудним не представляли».
Ці свідчення дані ним вже у час т.зв. Перебудови, коли тривав процес реабілітації жертв політичних репресій.
Допитувати колишнього учасника ОУН та політв’язня приїхав спеціально із райцентру оперуповноважений КГБ – по суті наступник усіх цих садистів. А на наївне питання кагебіста: «Чому Ви на суді не розказали, що під час ведення слідства застосовувались незаконні методи?» Рибак резонно відповідав: «Не говорив про це тому, що на суді ніякої уваги на нас ніхто не звертав, можливості говорити не давали. Крім того я боявся, що після суду можуть вбити».

Схожі свідчення й у М. Макара із села Куровичі Золочівського району Львівської області:
«Четверо діб не давали ні їсти, ні пити, ні спати, а весь час вели мене на допити і били мене так, що я того не міг витримати й мусив на себе дати неправдиві покази. Так що я того не бачив, ані не чув, що я сам на себе наговорив. У 1946 році звільнили мене з тюрми, а у 1947 році знову арештували й на допитах слідчі били до втрати свідомості і я змушений був підписати, що слідчі хотіли».

Жінок незаконно арештовували і гвалтували

«Вони мене так скатували, енкаведисти, що то страшне», – розповідала мені при зустрічі й Ганна Шевців із села Якторів цього самого Золочівського району. «А у Львові, то вже мене на носилках принесли, так вони мене мордували. Але собі думаю, як я загину, то загину сама. А нікого не видам. І я дякую Богові, що маю чисту совість і нікого не видала. Я сиділа на Лонцького півроку, а тоді забрали мене до Золочева. Я нічого не признавалась. А вони казали: ти признаєшся-не признаєшся, ми тебе на свідки засудим…».

Повсякденна практика НКВД-НКГБ була настільки поширеною та кричущою по відношенню навіть до самого радянського законодавства, що на неї вряди-годи змушені були реагувати й самі «блюстителі» порядку, т.зв. «соціалістичної законності». Як свідчать подібного роду документи: «Сотрудниками ряда РО МВД, а также военнослужащими отдельных местных гарнизонов проводятся незаконные задержания и аресты ни в чем не повинных граждан, которых водворяют в КПЗ и после учиненных над ними избиений, а в отдельных случаях гнусных издевательств освобождают».

Наприклад у ході прокурорських перевірок по колишньому Глинянському району Львівської області було з’ясовано ряд порушень «соціалістичної законності» працівниками районного відділу НКВД-МВД.

«27 января 1946 года военнослужащими гарнизона, дислоцируемого в с. Разворьян Глинянского района, была вызвана в сельсовет жительница указанного села М[…]Екатерина Григорьевна, 1927 года рождения, где ей объявили, что она арестована, и последняя 28 января 1946 года была направлена в Глинянский РО НКВД и водворена в КПЗ, где просидела без санкции прокурора более 15 дней.
14 февраля 1946 года начальником отделения ББ Глинянского РО НКВД мл. лейтенантом Матюхиным задержанная М[…] была вызвана в кабинет, где после краткого разговора с задержанной Матюхиным было предложено М[…] иметь с ним половое сношение, взамен чего он обещал М[…] освободить из – под стражи, после чего потребовал от задержанной раздеться догола и сесть к нему на колени, что и было выполнено М[…].
На другой день, т.е.15.II.1946 года, вечером М[…] снова была вызвана на «допрос» начальником отделения ББ Матюхиным, где он предложил арестованной сожительство, обещая ее освободить и устроить последней хорошую жизнь.
Когда же арестованная М[…] отказала в половом сношении Матюхину, последний избил арестованную резиновой палкой, раздев догола, положил ее за косы на пол и под видом проверки венерического заболевания (…тут і далі з етичних міркувань текст подаю не повністю, – авт.). После оказанного сопротивления со стороны М[…] и заявления, что она сообщит о проделанном прокурору, Матюхин вторично избил М[…], предложив последней стать на колени (…)».
После продолжительних издевательств, граничащих с садизмом, Матюхин таким образом (…) М[…], и когда позднее в кабинет Матюхина вошли 4 человека сотрудника РО НКВД и увидили (…), то Матюхиным было разъяснено: «Смотрите, какая сморкачка, а про связь с бандой ничего не хочет рассказывать».
18 февраля с.г. задержання М[…] была освобождена из-под стражи как неоснованно задержання.
Кроме того, с таким же садизмом начальником отделения ББ Глинянского РО НКВД Матюхиным были изнасилованы задержанные девушки, как то: П[…] О. М., 1927 года рождения и с. B[еликий] Пoлюхoв, К[…]. М. Ю., 1929 г. poждения из того же села, П[…] Г.Н., 1924 г.р. из села Женив и С[…] Э.Б. 1930 г. рождения из с. Задворье (прізвища, ім’я та по-батькові, вище, тут і далі, із зрозумілих причин, мною подані не повністю, – авт.).
Указанные девушки содержались в КПЗ с грубым нарушением ст[aтьи] 9З УПК УССР без санкции прокурора от 15 до 20 дней и после учиненного насилия и издевательства последние было освобождены как необоснованно задержанные».

За моїми інформаціями з села Розворяни громадянка М[…] після 1946 року щасливо вийшла заміж за українця з Польщі й переїхала туди на постійне місце проживання.

«Дело по обвинению оперуполномоченного Глинянского РО МВД Вахновского Василия Федоровича. Произведя незаконный аресты продолжительное время арестованных без санкции прокурора содержал под стражей, причем летом 1946 г. Вахновский арестованную Г[..] Анну дважды раздевал догола и избивал твердым предметом, а затем Г[…] была освобождена, как незаконно арестованная. Задержанную г-ну Кравчук изнасиловал и содержал под стражей в погребе. Кроме того, Вахновским избивались г-ка С[…]Екатерина, Г[…] Софья, Щур. За освобождение из-под стражи Вахновский брал взятки. Осужден к 10 лет ИТЛ».

Подібного роду свідчень діяльності каральних органів комуністичного тоталітарного режиму – «нѣсть числа». У них сама суть та нутро цієї системи. На щастя, із 2015 року діє закон, який засуджує комуністичний та подібний до нього нацистський тоталітарні режими в Україні.

Петро ГНИДА, дослідник

Джерела:
Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П-30678, Арк. 164-167, Спр. П-24429, Арк. 73-80.
Літопис УПА», Нова серія, Т.5, с.с.89-90, ДАЛО, ф.П-3, оп.1, спр.440, арк.214.
ДАЛО, ф.П-3, оп.2, спр.127, арк.156.

Прокрутити вгору