Ця історія трапилася у 80-их. Я і мій тодішній приятель Славко були несподівано запрошені на вечерю до однієї львівської пані. Вона, як і ми, була літературкою, мала вже кілька виданих поетичних збірок. Ми їх хоч і не читали, бо не мали на те бажання, однак по своєму шанували авторку – жінку у розквіті літ, привабливу і товариську, та ще й самітну.
Відверто кажучи, я спочатку дуже опирався, і не пішов би на вечерю. Бо на той час був щиро закоханий одразу у двох дівчат. Але Славко дуже наполягав, адже мав щодо пані якісь свої парубоцькі плани.
“Ти потім собі щезнеш, як набридне, – наполягав він. – А я залишуся.”
Врешті я таки погодився підтримати друга. Отак ми й опинилися обоє у помешканні самітної поетеси. Вона вельми зраділа нам і запросила до столу. Та зайшовши до кімнати, ми отетеріли. Особливо Славко. За столом вже сидів гість – якийсь молодик у формі пілота цивільної авіації. Як з’ясувалося, це був росіянин, молоденький штурман із Далекого Сходу. Книг нашої письменниці він точно читати не міг. Не був він і її родичем. Де вона його надибала і як запросила до себе, я вже й не пригадую.
Може, ви вже помічали, що є тип жінок, які одразу капітулюють перед чоловіками в одностроях або рясах. Вони починають поводитися так, наче їм пороблено. Наш випадок був саме таким.
Молоденький штурман-кацап заволодів повною увагою господині. Вона пильнувала за його чаркою та тарілкою, щоб ті не були порожніми. Правда, гість з Далекого Сходу здебільшого тільки пив. І майже не звертав уваги на її залицяння.
Читайте також: Віктор Неборак. Спогади на Академічній
Натомість ми почувалися у ролі учасників масовки, яких запросили на “зйомки”. У буквальному значенні цього слова.
Славко тихо лютував. А я курив і сміявся у кулак з його зруйнованого парубоцького плану.
Врешті усе закінчилося прогнозовано, тобто ганебно для мене і Славка. Після двогодинної вечері господиня дала зрозуміти, що нам двом вже час забиратися геть. А ось штурман мав залишитися…
Був пізній осінній вечір. Ми стояли на вулиці Артема, чекаючи автобуса, голосно лаялися. І слово “курва” було одним з найлагідніших з мовлених.
Аж раптом біля нас випірнув той п’яненький штурман, який мав би продовжити пародійну вечерю.
“Рєбята, я нє по етому дєлу”, – щиро пояснив він свою втечу від закоханої у нього поетки.
А потім щось витягнув з-під поли: “Сматрітє, я у нєйо єщьо бутилочку віна спізділ…”
В. Т.