Про метелика і старця Олександра з Унівської лаври

Про метелика і старця Олександра з Унівської лаври

Він кружляв, кружляв і таки довірливо всівся на моїх нагрітих опівденним сонцем джинсах. Знехочу махнув крильцями і склав їх. Поляна над пересохлою до тоненького струмочка річкою Лінинкою. Спека. Син з невісткою пішли шукати гриби (Які там гриби в цьогорічну жорстоку посуху…)

Десь там, на сході і півдні йде жорстока кровопролитна війна. А тут… Дивний метелик! Його брати чи сестрички десь там, над різнотрав’ям, а він – ось тут. Обережно дістаю з торби камеру Та покажи ж нарешті свої крильця! Ні, не хоче. Ледь-ледь стріпне, так швидко, що не встигаю натиснути на спуск…

Врешті злітає, робить коло в повітрі і сідає на мою ліву руку. Тут вже для маніпуляцій камерою залишається лише правиця. А він своїм довгим і тонесеньким хоботком щось шукає на моїй руці…лоскоче. З’ясовується, що його зовнішня-нижня поверхня крилець теж цікава. Її абстракційни рисунок змінюється, залежно від напрямку світла. Чого шукаєш на моїй руці, мальований красунчику, в минулому – гидка гусенице…

Спогад. 16 листопада 2019 року. Ми з дружиною Оксаною прибули до Унева на конференцію присвячену 150-літтю з дня народження блаженного Климентія Шептицького та 100-річчю оселення студитів в Свято-Успенській Унівській Лаврі. Поблизу входу до конференц-зали – двері, що ведуть до клявзури. Біля них групка прочан оточує особу, середню на зріст, в монашій рясі. «Нам пощастило,-каже організатор конференції Юрій Скіра. Старець Олександр рідко покидає келію. Він – затворник, ереміт, дуже рідко виходить до людей.”

Старець по-юнацькому стрункий, його лице оточує акуратна борідка. Звертає на себе увагу якась незвичайна чистота, вочевидь зовнішня елегантність віддзеркалює лад у його душі. Бо лише людина з чистісінькою душею може так всміхатися – щиро, випромінюючи всеохопну любов. Ряса акуратна, підігнана по фігурі, без єдиної плямки, штани запрасовані, чорні чобітки вичищені «на ґлянц».

Старець кладе руки на голови то того, то іншого відвідувача і говорить. Тихим голосом говорить про Божу любов, про всепрощення, про чистоту душі. Говорить просто, не цитуючи Святе Письмо, не вживаючи високопарних словесних конструкцій. Мова святця журчить тихеньким струмочком просто в душу. Згодом Він поклав свої теплі, м’які руки на мою і Оксанину голови, благословив. Більше ми з ним не зустрічалися…і вже не зустрінемося.

А до чого тут метелик – слушно запитаєте Ви. Ще хвилинку терпіння.

І ось, ми знову в Уневі. Отець Олександр вже там – на горі, де відпочивають і отець Василь і старець Герасим-отець Гедеон. А проте, в монастирському кіоску вдалося придбати «флешку» з записом бесід Самітника.

Слухаю тихий голос отця Олександра, записаний, звичайно, не в студії і не професійною апаратурою. Він говорить про Святого Духа, того, що всюди є і всюди перебуває…життя подателя.» І неодноразово порівнює його з запахом троянди, з летом метелика. Щойно вселившись в нас Святий Дух набуває сили.

Метелик…дух.

P/S. Конче прочитайте в Інтернеті про старця Олександра Кіляра. А будете в Уневі, відвідайте його могилку. Напевне зустрінете там кольорового метелика.

Олександр Кіцера

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.