Працівники НКВД на службі в ОУН

Про те, що Служба безпеки ОУН у боротьбі проти різномастих загарбників діяла на досить високому рівні, свідчить чимало фактів. Однак про те, як вона працювала на рівні сіл і районів, стає відомо лише тепер, коли відкрилися архіви. Українське підпілля мало своїх людей у підрозділах НКВД. Про це свідчать архівні дані.

Отож сьогодні ми поговоримо не лише про зрадників, але й оприлюднимо інформацію про окремих агентів СБ ОУН у системі НКВД та НКГБ.

Для прикладу можна узяти, скажімо, колишній Глинянський район Львівської області. Глиняни (тепер це Золочівський район) розташовуються за кілька десятків кілометрів на схід від Львова й у той час, а це середина сорокових років XX століття, були районним центром й концентрували у собі весь адміністративно-військовий апарат окупаційної влади.

Крім районного комітету КП(б)У та різних адміністративно-партійних установ тут знаходились районні відділи НКВД та НКГБ, підрозділи 17-ї бригади ВВ (внутрішніх військ) НКВД, 24 артилерійської бригади під командуванням полковника, героя Радянського союзу Брозголя.

Станом на 1945 рік начальниками відділів були, відповідно капітан Колганов та капітан Замлинний, обидвоє члени ВКП(б). Апарат складався із т.зв. оперативно уповноважених працівників, котрі тягли на собі всю оперативну роботу по боротьбі із Збройним Підпіллям ОУН на території району.

До 1946 року головну роль тут відігравав саме відділ НКВД, згодом цю саму головну роль було передано до правонаступника НКГБ – МГБ, а правонаступник НКВД – МВД займалось головно справами міліцейськими. Крім оперативних працівників, у райвідділі НКВД були ще й «участкові» (дільничні) уповноважені, міліція та т.зв «істрєбітєльні» батальйони, котрі складались із місцевого населення. Разом з тим всі ці сили, а також «совєтско-партийний актив» час від часу проводили більші чи менші т.зв. «військово-чекістські» операції» (в народі «облави») з метою виявлення та ліквідації як Збройного Підпілля ОУН так і відділів УПА, котрі діяли на території кількох районів, а то й рейдували в суміжні області.

На цей час (1945 рік) Збройне Підпілля ОУН в Глинянському районі очолював районний провідник «Вихор» (Микола Костів із с. Станимир, загинув восени 1945 року). Сам Глинянський район був розподілений на три т.зв. Кущі, котрі теж керувалися відповідними проводами.

Макаровський Володимир Юліанович, псевдо «Чайка»
Макаровський Володимир Юліанович, псевдо «Чайка»

Найменшими осередками були станиці ОУН, тобто ті села де діяла окрема підпільна організація. Головним болем Глинянського НКВД у продовж 1944-1946 років була районна боївка Служби безпеки ОУН під керівництвом «Чайки» (Володимир Макаровський із с. Черемошня кол. Олеського району, загинув у лютому 1946 року). Боївка СБ була спеціальним оперативно-бойовим й найбільш боєздатним підрозділом Збройного Підпілля. [Вєдєнєєв, Биструхін Г. Меч і тризуб. Розвідка і контр-розвідка руху українських націоналістів та УПА (1929-1945. – К.; Гезена, 2006, с.212].
До її складу входило від семи до чотирнадцяти бойовиків. Головним завдання СБ було виявлення та ліквідація т.зв. «агентурно-освідомітєльної» сітки НКВД-НКГБ. А що така була «наплетена» досить добре свідчать багато фактів.

Сексоти у лавах ОУН

Серед різновидів учасників такої сітки – «сексотів» розрізнялись: агенти (занурені безпосередньо в підпілля), резиденти (утримувачі мережі–близько десять «сексотів») та «секрєтниє освідомітєлі». Останні, як ідеться в інструкції есбіського вишколу, «найбільш кількісний і небезпечний для нас тип донощиків. Від цієї агентури наша Організація поносила найбільші втрати. Ця агентура страшна для нас не своїми кваліфікаціями, а масовістю. За порівняно короткий час МГБ сплело і накинуло на кожний населений пункт таку масу освідомлювачів, що на них наткнешся на кожному кроці» [http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/11077/].

Отже головним поборювачем НКВД-НКГБ та їх «агентурно-освідомітєльної» сітки була Служба безпеки, котра діяла як референтура ОУН (у 1945-46 р. референтами по Глинянському району були «Самсон», «Зелений» та «Зенко» – усі загинули), а її оперативно-бойовим підрозділом, як уже зазначалось – боївки СБ.

Якщо по відношенню до агентів, а тим паче резидентів інформації обмаль, що обумовлюється знищенням у період до 1991 року т.зв. агентурних та інших оперативних справ, то якусь частину сітки С/О («секретных осведомителей») можна відновити на підставі часткових радянських архівних даних так і тих трофейних документів СБ ОУН (головно протоколи допиту СБ), котрі були вилучені у захоплених або знищених есбістів або ж віднайдені у таємних архівах ОУН.

Найбільш відомим агентом в Глинянському районі був «Явір» – один із чільних працівників СБ району, що пішов на співпрацю із МВД-МГБ й спричинився до чималої кількості жертв як серед активу ОУН так і прихильників та симпатиків Організації (як зазначає у листі до автора колишня повітова жіночої сітки Марія Нич «оставив в крові цілий Глинянський район»). Про все це детально ідеться й моїй книзі «Боївка «Чайки» (https://toloka.to/t76806).

За радянськими даними станом на 1945 рік неповна сітка лише С/О по Глинянському району (або вершина її айсберга) виглядала наступним чином:
По селу Задвір’я: «Ольга», «Калина»;
По селу Куровичі: «Книга», «Корик»;
По селу Лагодів: «Гремилович», «Бек»;
По селу Полоничі: «Васильев», «Крестьянка»;
По селу Словіта: «Риболовец»;
По селу Солова: «Фриз», «Яншин», «Гапка»;
П селу Станимир: «Стах»;
По селу Якторів: «Максимов», «Петроняк», «Каминская», «Подгорний». [ДАЛО, Ф.П-3, Оп.1, Спр.221, Арк.136-138].

Усі вони протягом 1944-1946 років збирали та передавали у відділ НКВД інформацію про наявність, стан та діяльність підпілля ОУН та відділів УПА на території своїх сіл. Як бачимо після завербування «освідомітєлі» ретельно були заховані під спеціальними псевдами, так що навіть зараз достеменно ідентифікувати хто ж за ними ховався не так і легко (частину із зазначених мені удалось все ж ідентифікувати, решта залишається в «розробленні»). Певна кількість всіх цих «сексотів» була викрита й страчена СБ.

Агенти українського підпілля у ворожих лавах

В свою чергу Служба безпеки ОУН тримала власну мережу інформаторів та агентів, серед котрих були працівники райвідділу НКВД, представники «советско-партийного актива», голови сільрад тощо.

Найбільш відомим працівником Глинянського районного відділу НКВД, котрий співпрацював із ОУН був «участковий» уповноважений Жовнір П. Ф. Він був єдиним місцевим із штатних дільничних й співпрацював з підпіллям упродовж 1944-1946 років, коли був викритий (головно через зраду колишнього есбіста) й засуджений.

Отже за його показами на слідстві він був завербований ОУН восени 1944 року членом Глинянського РП (районного проводу) «Мироном» (Іван Семків із с. Замістя, загинув в ув’язненні) через зв’язкову «Квітку» (Михайлина Шульга з Глинян, теж була засуджена у 1946 році й проходила по одній справі із Жовніром).

«В мои обязаности, – як показує він на слідстві, – как связного входило: сообщать сведения о количестве воинских подразделений по всему р-ну и где расположены, фамилии, имя и отечество работников советско-партийного актива, сотрудников РО НКВД – откуда прибыл. Все собранные сведения я должен доносить…через Шульгу Михайлину Николаевну, что мною и выполнялось. В месяц один–два раза я приносил сведения к Шульге М. Н. и передавал ей, а она передавала в районный провод в с. Словита».

Після арешту «Мирона» у лютому 1945 року Жовнір, знову ж через «Квітку», підтримував зв’язок із кущовим провідником «Максимом» (Я. Грицай із с. Замістя, засуджений у 1947 році). А восени цього ж року перейшов в агентурну сітку СБ й був на зв’язку із районним референтом «Зенком» та командиром боївки «Чайкою». Щодо їхньої співпраці він показує наступним чином: «Чайка» мне давал задания снабжать…боеприпасами. Других заданий я от него не получал, т.е. «Чайка» еще давал мне задание составить списки всех сотрудников НКВД и НКГБ по форме: фамилия имя и отчество, звание и занимаемая должность. […] я передал через лесника Яремко (Яремчук П., засуджений у 1946 році,- авт.) 70 штук патрон к автомату ППШ, один диск и две гранаты. Вторично, в первых числах января 1946 года у своей квартире я дал «Чайке» 90 штук патрон к автомату и 7 штук к револьверу «Наган». Третий раз в квартире К[…] Василия Гавриловича я дал 70 штук патрон к автомату Кравчук Владимиру (бойовик СБ, загинув у 1946 р., – авт.) больше боеприпасов я…не давал. В отшошении списка работников НКВД и НКГБ я не писал, а при первой встрече с «Чайкой» – говорил, а «Зенко» писал на листе бумаги в квартире Д[….]» [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П–30190, Т. 1, Арк. 46–51].

Також він переховував у себе вдома та інших мешканців села Замістя (коло Глинян, тепер у складі міста) бойовиків СБ, причому представляв їх як працівників НКВД сусіднього Краснянського району (усі есбісти носили військові однострої, головно зліквідованих ними енкаведистів).

Крім Жовніра серед працівників Глинянського райвідділу НКВД співпрацювали з ОУН й інші рядові міліціонери. Усі вони – Лунь. І., Кузьмінський І., Бойчук І. були уродженцями села Туркотин й в оперативному відношенні перебували на зв’язку із працівниками СБ Г. Мотом-«Наливайком» та О. Стельмахом-«Ігорем» (обидвоє загинули у 1946 році).

Із протоколу допиту Луня виходить, що протягом 1945 року він мав щонайменше чотири зустрічі з «Наливайком»: у січні, березні, травні та серпні. Зустрічі ці, чи принаймні їх частина, відбувались у наперед визначеному місці – коло моста при в’їзді до с. Туркотин. Під час них І. Лунь передавав Г. Моту інформацію про особовий склад райвідділу НКВД, наявність в районі військових підрозділів, частково про людей, котрі з’являлись в райвідділі і могли доносити про повстанців. Рівно ж протягом усього цього часу постачав його зброєю та боєприпасами.

Зокрема характерні у його показах подробиці викрадення боєприпасів для подальшого передання їх оунівцям. «Будучи помошником ответственного дежурного по РО НКВД, а дежурным был Жовнир Петр и мы с ним договорились [похитить] патрон из склада РО НКВД. Перед совершением хищения Жовнир мне рассказал, что приобрести патрон ему дал задание «Чайка», одновременно я ему рассказал, что я тоже имею задание от главаря «Наливайко». Мы подобрали ключи к замку склада, открыли и взяли из склада пачку патрон, в которой находилось [200 шт.]. Эту пачку патрон я положил в такое место, чтобы никто не видел, а утром сменились с дежурства я взял патроны и вместе с Жовниром пошли на квартиру к милиционеру Фигель Владимиру, где мы с Бойчук и Кузминским жыли на квартире».

Схожі зустрічі Луня були і з О. Стельмахом-«Ігорем». «Осуществляя еженедельно встречи с…«Игорь», я передавал ему сведения о движении арестованных содержащихся под стражей в КПЗ Глинянского РО НКВД, рассказывал ему о работе истребительного баталиона и передал 50 шт. патрон к автомату «ППШ» и две гранаты, а когда мать…Стельмах содержалась в КПЗ Глинянского РО НКВД, я передавал ей письма от [Стельмаха, – авт] и от нее ему –Стельмах[у]. Кроме того, зимой 1945–1946 года я вместе с милиционером Бойчук Иваном от…«Игорь» получил задание извлечь из ямы трупп убитого бандита – Стельмах Петра, который был закопан на окраине города Глиняны и доставить его трупп в с. Туркоты[н]» [Архів УСБУ у Львівській області, Спр. П–30190, Т. 1, Арк. 89–110].

На відміну від Луня, І. Кузмінський був, як виходило б із протоколів його допиту, попри те що залишався членом ОУН, менш заангажований в розвідувальну діяльність. Його зустрічі із Г. Мотом та О. Стельмахом носили не регулярний, а радше припадковий характер. Сам Кузмінський періодично від показів своїх відмовлявся, котрі, як показує далі, були дані ним під фізичним впливом.
Про співпрацю Луня та Кузмінського із ОУН мені підтверджено й колишніми учасниками Збройного Підпілля із села Туркотин.

І. Бойчук після 1939 року виїхав на працю до східної України, 1941 році звідтам мобілізований на фронт, у 1942 році потрапив у полон. У 1945 році звільнений Червоною армією на території Чехії. Після звільнення поновлений на службі, демобілізований у жовтні цього ж року повернувся в Глинянський район. До весни 1946 року працював міліціонером Глинянського РО НКВД. Прибувши додому щойно восени 1945 року, після п’ятирічної перерви, й пропустивши чимало історичних подій, гадаю, І. Бойчук був заангажований до співпраці з СБ силою випадку через тісний зв’язок із І. Лунем.

Серед інших дій цих працівників НКВД із виконання завдань ОУН варто виокремити ще дві. Перша це ексгумація (чи принаймні спроба її), про що уже згадувалось вище, тіла убитого й закопаного на околиці Глинян чільного оунівця Петра Стельмаха-«Левка». Тут їм також допомагав (показував місце) ще один міліціонер Фігель. Друга – це улаштування втечі з КПЗ. Так, восени 1945 року при чергуванні по райвідділу НКВД Жовніра трьом загратованим оунівцям (двом із c. Задвір’я та одному з с. Полоничі) вдалось звідти втекти. Як потім з’ясували подробиці вищестоящі інстанції, двоє з них начебто попросились в туалет, а третій тим часом вийшов у коридор покурити, внаслідок чого усі вони напали на конвоїра й втекли на двір, де чергували також двоє вартових з «істрєбітєльного батальйону», котрі начебто не помітили утікачів й навіть не вистрелили у їхній бік. [АУСБУЛО, Спр. П-11637].

Усі вони: Жовнір, Лунь, Кузмінський, Бойчук, Фігель та Шульга весною 1946 року були арештовані. Першим колишніх своїх колег допитував сам начальник райвідділу (вже МВД) Колганов. Згодом вони були передані працівникам контр-розвідки «СМЕРШ» Львівської області. Цього ж року засуджені до різних строків в «ісправітєльних лагєрях». З них Жовнір та Кузмінський померли в місцях позбавлення волі, подальша доля Луня, Бойчука та Фігеля нез’ясована, а Шульга була звільнена у 1955 році. Всі після 1991 року реабілітовані.

Петро ГНИДА, дослідник
м. Львів

Прокрутити вгору