Пам’ятаємо Романа Купчинського

Пам'ятаємо Романа КупчинськогоКожного року, в День пам’яти загиблих у війнах*, друзі залишають американський прапор і маленькі пляшечки віскі Jack Daniel’s на надгробку Романа Купчинського на Арліґтонському національному кладовищі.

Купчинський був воїном як на полі бою, так і поза ним. Людина пристрасти, яка боролася за свої ідеали з надзвичайною рішучістю, він присвятив своє життя тому, щоби побачити Україну вільною. Він досяг повноліття на полях битв В’єтнаму, але здебільшого його бої були ненасильницькими — вони були словесними.

Він народився 1 листопада 1944 року у Відні в родині біженців з України. Він втратив батька під час одного з бомбардувань, що їх місто зазнало наприкінці Другої світової війни. Із матір’ю він жив у таборі Ді-Пі до 1949 року, а відтак вони еміґрували до Сполучених Штатів. Мати Купчинського активно працювала в українсько-американській громаді в Нью-Йорку і прищепила йому любов до України та надію на те, що одного дня її буде звільнено від совєтів.

Життя Купчинського визначалося службою: спочатку у війську США у В’єтнамі, а потім у Центральному розвідувальному управлінні, де він боровся із совєтами. Коли він навчався в Лонг-Айлендському університеті, де вивчав політологію, вечорами він працював у Prolog Research Corporation – орієнтованому на Україну центрі пропаґанди “Пролог”, що його фінансувало ЦРУ, про що Купчинський тоді ще не знав. Війна перервала його навчання. Проте навіть у В’єтнамі його політична освіта продовжувалася, бо президент “Прологу” Микола Лебедь надсилав йому книжки та статті, що їх Роман читав, сидячи навпочіпки у вологих джунглях. У В’єтнамі він відслужив два терміни, був підвищений у ранзі до лейтенанта й був нагороджений медаллю “Пурпурове серце”**, двома медалями “Бронзова зірка”*** і Повітряною медаллю****.

Читати також:  Степан Бандера не підтримував створення дивізії СС "Галичина"

Коли він повернувся з війни, його причетність до діяльности “Прологу” поглибилася. Станом на 1976 вік він вже був важливим членом команди “Прологу”, що займалася збиранням і розповсюдженням інформації про Україну і СССР. Будучи вже повноцінним офіцером ЦРУ, Купчинський мав за завдання підтримувати постійний потік публікацій та книжок про Україну, взаємодіяти з дисидентами та підтримувати зусилля для підриву совєтського режиму. Після того як 1981 року він став президентом “Прологу”, організація розширилася, відкрилася її філія в Лондоні і розширилася її спрямованість: матеріяли “Прологу” почали висилатися до Росії та інших країн Східного блоку. Завдяки своїй праці у “Пролозі” і в щомісячному журналі “Сучасність”, який видавався “Прологом” і розповсюджувався в СССР, Купчинський створив собі ім’я в діяспорі і в підсовєтській Україні.

1990-го року Купчинський залишив “Пролог” і приєднався до Радіо Вільна Европа/Радіо Свобода (RFE/RL). Завдяки своїй репутації в Україні, 1994 року він створив у Києві бюро цієї радіостанції. Як голова її української служби він виховав покоління українських журналістів, прищепивши їм раніше нечуваний в Україні публіцистичний метод. Ті, хто працював під керівництвом Купчинського, згадують про нього із побожністю й захопленням: «Він одноосібно був мозковим центром … мав багато ідей … і знав, як реалізувати ці ідеї», – сказала журналістка Радіо Вільна Европа/Радіо Свобода Богдана Костюк в інтерв’ю у Києві.

Читати також:  Гетьман Іван Мазепа і його поетична "Дума"

За часів директорства Купчинського, Радіо Свобода озвучувало викривальні матеріяли про Кучму і безжально провадило розслідування, що їх інші ЗМІ боялися торкатися. Навіть після переходу до більш аналітичної ролі на RFE/RL, пишучи спочатку на теми боротьби з корупцією та злочинністю, а згодом зосередивши увагу на питаннях, пов’язаних із енергетикою, він продовжував крититично оцінювати те, в який спосіб демократія розвивалася в Україні, часто приходячи у відчай від зловживань, що їх, на його думку, чинили політики та олігархи у політичній сфері, при укладенні енергетичних угод і в економіці. 2008 року він залишив свою посаду на RFE/RL і став консультантом AZEast Group і Jamestown Foundation*****. Проте він і далі писав про Україну, навіть протягом своєї короткотривалої, але мужньої ​​боротьби з раком, який спричинився до його смерти 19 січня 2010 року.

Купчинський був не лише воїн “холодної війни” й затятий дослідник. Він любив куховарити й не раз запрошував своїх колеґ до себе на шашлики; він часто казав, що якби він не пішов у журналістику, він би відкрив ресторан. Щовеликодня він готував паску з горіхами та родзинками.

В нього були і свої демони. В’єтнамський досвід давався взнаки: навіть через багато років він часто прокидався в жаху, молячись про прощення і забуття. Він забагато пив, але міг швидко протверезитися, якщо обставини того вимагали.

Купчинський мав добре серце. Він не дуже любив котів, але через кілька місяців після того, як його дружина Оксана Скуб’як****** померла, він підібрав на автобусній зупинці неподалік від будинку в Києві, де він мешкав, безпритульну кішку. Він назвав її Маркізою, і вона залишалася з ним до кінця його життя. Часто він казав, що погано спить через те, що боїться уві сні повернутися й завдати Маркізі шкоди.

Читати також:  Страус перевищив швидкість - фотофакт

Над усе він любив Україну й покладав великі надії на її майбутнє, але він не мав ілюзій щодо масштабу її проблем. Ми можемо говорити про мертвих, але не за них. Проте, оглядаючись на боротьбу, що сформувала Купчинського, і на його битви, ми не помилимося, сказавши, що він хотів би бачити Україну зверненою на Захід і такою, що є частиною Европи.

Вічна Йому пам’ять!

Мелінда Харінґ, редактор UkraineAlert, Атлантична рада*******
Саймон Хоеллербауер, стажер Центру “Евразія” Атлантичної ради

Переклад Лесі Порут

Плюс до теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.