…Пам’ятаю часи, коли у січні був сніг

Автор: Сергій ТАТЧИН

снігу на небі по вінця! відтак – на землі.
людство в облозі, дороги довкруж замело.
в нашім райцентрі терпимо іще, а в селі
снігу – по пояс, по груди! – на те і село.

срібні пушинки повільно летять навскоси,
крутять танок, зависають на рівні повік.
як узалежнитись від оцієї краси?
як її збутися – так, щоб одразу – навік.

я не виходжу із дому – до кого? куди?
срібла і золота стільки, що слізно очам!
світ досконалий – навіщо ж лишати сліди?
надто крихка недоторкана біла печаль.

тиша і спокій насподі буденних речей.
все врівноважено зовні, тому – і в мені.
Льйоса і Кунце, Пессоа, Місіма і Че 
ледве гортаються, а не читаються – ні.

є тільки січень і кілька повільних думок.
в білій палітрі присутні усі кольори.
є тільки сніг і над комином синій димок.
скільки завгодно з собою про це говори.

слухаю Моцарта з Бахом. Бетховен не йде,
не підсідаю на жоден високий мотив.
це від безлюддя – у світі немає людей,
є тільки я. і, можливо, як видимість, ти. 

десь у далекій галактиці, в місті на "В":
Вінниця, Відень, Ванкувер – усі до лиця.
там, над тобою у небі хмаринка пливе,
біла, як тут, і така ж одинока, як ця.
2019
Читайте також:  Повні пригорщі золота - Сергій Татчин

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *