Отто Скорцені. Як улюбленець Гітлера став ірландським фермером

Otto Skorzeny. 12 червня 1908 – 5 липня 1975

Отто Скорцені (Otto Skorzeny).  12 червня 1908 – 5 липня 1975

Його називали “найнебезпечнішою людиною в Европі”. Він був одним з улюблених нацистських воєначальників фюрера й визволив у вересні 1943 року Муссоліні з ув’язнення в Ґран-Сассо. Після Другої світової війни він опинився в Аргентині, де став особистим охоронцем Еви Перон, і, якщо вірити чуткам, навіть її коханцем.

Тому, коли Отто Скорцені переїхав 1959 року до Ірландії й купив ферму в графстві Кілдер, багато хто був заінтриґований.
Він був великим, височенним – 1 м 93 см – чоловіком із помітним шрамом на лівій щоці, тож коли він уперше заскочив на місцеву пошту, його одразу ж упізнали. 
Як згадує дублінський журналіст Кім Біленберґ, в ірландській пресі того часу Скорцені малювали як ґламурного “лицаря плаща й кинджала”.
“Скорцені зображували як такого собі Скарлет Пімпернеля [герой однойменного пригодницького роману про англійського шпигуна аристократичного походження] Третього Райху. Тональність статей у газетах була захопленою, без антипатії. Очевидно, він викликАв захоплення своєю військовою доблестю”, – згадує Біленберґ.
Проте в ірландському парламенті все ж виникли запитання з приводу того, щО цей картинний герой нацизму робить в Ірландії, чи не має він наміру розгорнути нацистську діяльність і тут?

Отто Скорцени народився 1908 року у Відні в родині, яка належала до середнього класу й мала довгу історію військової служби. Його прізвище має польське походження; далекі предки Скорцені походили з села Skorzęcin, що у Великопольщі.
На додаток до рідної німецької, він говорив відмінно французькою мовою й володів англійською. Якось у підлітковому віці Скорцені поскаржився батькові на бідність, в якій жила сім’я, й батько відповів: “Не мати чогось не шкодить. Тобі може навіть піти на користь, якщо ти не звикатимеш до легкого життя”.

Скорцені і Беніто Муссоліні

Скорцені і Беніто Муссоліні

Він навчався в університеті у Відні й був неабияким фехтувальником, навіть входив до національної збірної. Він брав участь у п’ятнадцяти турнірах. Під час десятого йому поранили щоку, на якій залишився глибокий “дуельний” шрам.
У 1930-ті Отто Скорцені вступив до австрійської Нацистської партії. З початком Другої світової він потрапив на Східний фронт, брав участь в окупації Югославії і брав участь у боях на території Совєтського Союзу.

У квітні 1943-го він очолив частини особливого призначення СС. Коли союзник Гітлера Беніто Муссоліні був повалений і відправлений в ув’язнення у віддалений гірський готель, Гітлер особисто обрав Скорцені для організації операції зі звільнення італійського диктатора.

Скорцені і його загін парашутистів висадилися в Абруццо й успішно штурмували готель “Кампо Імператорі”, де містився Муссоліні. Італійські ґвардійці, що його охороняли, були вкрай здивовані.

Скорцені отримує нагороду зрук Гітлера

Скорцені отримує нагороду зрук Гітлера

Успіх цієї операції посилив авторитет Скорцені в очах Гітлера, й він отримав звання майора [оберштурмбанфюрера СС], а міжнародна популярність прийшла до нього, коли він постав разом зі звільненим Муссоліні перед журналістами. Навіть Вінстон Черчилль назвав цю операцію “надзвичайно зухвалою”.
Після такого успіху Скорцені став головним спеціялістом з подібних заходів. У 1944 році, коли угорський реґент адмірал Горті вів секретні переговори про мир з Совєтським Союзом, Скорцені та його загін викрали сина Горті, загорнули його в килим і відправили на літаку до Берліна.

Свою останню велику операцію “Ґрифон” Скорцені здійснив у грудні 1944 року під час Битви під Балґе (Арденнська операція).

Його завданням було захопити генерала Айзенгавера, який, під посиленою охороною, перебував тоді у Версальській ставці.

Під керівництвом Скорцені переодягнені в американські однострої німці, що знали англійську, на захоплених американських танках “Шерман” прорвалися в тил союзницьких військ.
Це викликало сум’яття й паніку в лавах союзників, проте успіху не мало.

У травні 1945 року, 10 днів після того як Гітлер наклав на себе руки, Скорцені здався американцям.
У 1947 році він постав перед судом у Дахау за звинуваченням у скоєнні військових злочинів, проте справу припинили, а Скорцені виправдали, хоч за ним і далі полювали уряди інших країн.

Врешті, за допомогою своїх колишніх друзів з СС, він опинився в Мадриді, де відкрив контору з імпорту-експорту. Це було прикриттям для його основного заняття – надання допомоги оголошеним в розшук нацистам і переправлення їх з Европи до Південної Америки, хоча й законним бізнесом він теж займався.

Безперечним є те, що він багато разів їздив до Аргентини, зустрічався з тамтешнім диктатором Хуаном Пероном, став охоронцем його дружини Еви й навіть начебто запобіг замахові на її життя.
Скорцені переїхав з Мадрида до Ірландіі в червні 1957 року й зупинився в заміському готелі Portmanrock Country Club Hotel.

“Дублінський бомонд влаштував йому справжнє вшанування. Серед тих, хто брав участь у прийомі на його честь, був і молодий політик Charles Haughey, що став згодом прем’єр-міністром Ірландії з вельми неоднозначною репутацією”, – розповідає Кім Біленберґ.

“Він “розсікав” по Куррагу [Curragh, відкрита плоска місцевість у графстві Kildare] на білому Мерседесі і їздив до місцевого сільпо за продуктами, – розповідає журналіст. – Але, як казав один місцевий історик, особливо доброзичливим він не був і з місцевими не спілкувався”, – свідчить Біленберґ.

В усі наступні роки Скорцені реґулярно приїздив до Ірландії, що супроводжувалося чутками й домислами.
Документи з Національного архіву Ірландії, що зберігаються в Дубліні, свідчать про те, що він мав тимчасову візу на в’їзд і проживання в Ірландії за умови, що він не відвідуватиме Британії.

В архівних записах за 1958 р. згадується його обурення постійною відмовою британської влади дозволити йому в’їзд.

У 1960-ті роки газети писали, що Скорцені проклав для колишніх нацистів маршрут для втечі, який проходив через його ірландську ферму, де вони могли певний час ховатися, але жодних підтверджень того не знайдено.
У післявоєнний час над Европою як і раніше витав привид нацизму, й були побоювання, що ця ідеологія може повернутися на політичну арену.

Виходячи з цих міркувань, колишній міністр охорони здоров’я Ірландії Ноель Браун підняв у 1959 році в парламенті питання про перебування Скорцені в Ірландії, висловивши побоювання з приводу того, що колишній нацист займається в країні “антисемітською діяльністю”.

У своєму наступному виступі Браун сказав: “Є розуміння того, що ця людина грає певну роль у неонацистській діяльності, а коли так, то йому не можна дозволяти використовувати Ірландію в цих цілях”.

Відтак був обмін службовими записками й листами між міністерством юстиції та міністерством закордонних справ, в яких обговорювалося питання про перебування Скорцені в Ірландії.

Однак під час дізнання Скорцені заперечував будь-яку причетність до неонацистської діяльности й до політики загалом.
Він заявив, що хоче купити коней, піти на спочинок і постійно замешкати в Ірландії. Проте цього не сталося, позаяк постійного дозволу на проживання в Ірландії йому так і не дали.

Решту свого життя він прожив у Мадриді, де й помер від раку в 1975 році.
Скорцені так і не засудив нацизму й був похований своїми колишніми сподвижниками з нацистськими почестями.

* * *
Крім Скорцені, до Ірландії після Другої світової війни приїжджала ціла низка відомих в минулому нацистів, зокрема Альберт Фоленс і Гельмут Клісман.

В ірландському документальному фільмі 2007 року “Таємниці історії: ірландські нацисти” мовилося, що від 100 до 200 нацистів переїхали жити до Ірландії.
Ведучий цього фільму, ірландський журналіст Кагал О’Шаннон, котрий служив під час війни в Королівських військово-повітряних силах Великої Британії, описував свої почуття з приводу того, що антибританські настрої в Ірландії дійшли до того, що нацисти отримували в підсумку тепліший прийом, ніж він – ветеран, що повернувся додому з війни.
Журналіст Кім Біленберґ вважає, що потрібно враховувати контекст, позаяк у ті часи ірландці, ймовірно, ще не до кінця відчули ввесь жах злочинів німецького фашизму.

“В деяких націоналістів могли превалювати такі настрої, що “ворог мого ворога мій друг”. Ставлення ірландців до нацистів змінилося в 1970-і роки, коли в суспільну свідомість увійшло поняття голокосту”.
Кім Біленберґ має й особистий стосунок до Отто Скорцені.

“Скорцені займався виявленням і тортурами членів німецького Опору після їхньої спроби вчинити замах на життя Гітлера. Одним з них був мій дідо Фріц фон дер Шуленбурґ, – пояснює Біленберґ. “Після того як його схопили разом із іншими лідерами Опору, приїхав Скорцені й особисто зірвав з них військові погони. Потім змовників змусили слухати промову Гітлера по радіо, щоби підтвердити, що його не ушкоджено. Мого діда стратили в Берліні в серпні 1944-го”.
Мати Біленберґа переїхала жити до Ірландії й там одружилася з сином Пітера та Крістабель Біленберґів, котрі теж належали до німецького Опору.
“Вона мешкала в тому ж графстві, що й Скорцені, але я довідався про історію цієї ферми та її зв’язок зі Скорцені, коли приїхав туди якось зі своїми німецькими родичами вже після смерти матері”, – завершує розповідь Кім Біленберг.

Джерело: ВВС
Peter Crutchley

Переклад Лесі Порут

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.