Чи можемо ми використовувати астероїд для захисту астронавтів на шляху до Марса?
Радіація становить серйозну проблему для тривалих космічних польотів людини, таких як місії на Марс, які є оголошеною ціллю організацій на кшталт NASA та SpaceX. Екранування є звичайним методом захисту астронавтів від радіації під час таких місій. Проте захисні матеріали є важкими і, відповідно, дорогими для запуску з Землі. А що якби астронавти могли б використати величезну масу захисту, яка вже перебуває у космосі, для безпечного доправлення до місця призначення? Це ключова ідея статті Віктора Решетника та його студента з Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Вони вивчили дані, зібрані службою NASA Horizons, та проаналізували орбіти понад 35 000 навколоземних об’єктів (NEO), щоб визначити, чи їхні траєкторії перетинаються з шляхами між бінарними парами Земля-Венера, Земля-Марс або Марс-Венера. Якщо так, то вони теоретично могли б слугувати захистом від смертельної радіації, якої астронавти могли б уникнути під час подорожі.
Ураховуючи велику кількість об’єктів, які були перевірені, знайдено чимало гідних кандидатів: приблизно 525 здійснили “швидкі” перекази за менше ніж 180 днів. Далі список було звужено до тих, хто має розумну швидкість при наближенні до планети, щоб космічний корабель з екіпажем міг догнати астероїд без витрати надмірної кількості палива.
Це скоротило кількість кандидатів до 120.
Отже, було багато варіантів для “автостопу“. Звісно, жоден з астероїдів не був надто великим – найбільший мав діаметр всього 0,37 км. Проте, це все ще достатньо простору для розміщення космічного корабля, якщо він не є зоряним руйнівником чи лінкором із 40K.
Автори виявили декілька астероїдів з унікальними траєкторіями. Одинадцять з них могли здійснювати “кілька” пересадок, тобто подорожувати з Землі на Венеру і назад, але тільки один міг повторити це для маршруту з Венери на Марс. Два астероїди могли навіть зробити “подвійну” пересадку, переходячи від Землі до Венери, а потім до Марса, або навпаки, менше ніж за рік. Проте, не було знайдено астероїдів, які б безкінечно переміщалися між планетами на орбіті, подібній до “велосипедиста Олдріна”.
Це не означає відсутність такого астероїда – можливо, він ще не виявлений. Місія NASA NEO Surveyor, яка має бути запущена у 2028 році, має на меті виявити 90% всіх небезпечних астероїдів діаметром понад 140 метрів, що може значно збільшити кількість відомих об’єктів.
Однак, використання будь-якого з них як масивного радіаційного щита для місії з екіпажем вимагатиме значних зусиль. На таку трансформацію може піти не менше десятиліття, але пошук відповідних астероїдів, як це описано у статті, є першим кроком.
Докладніше:
А.С. Касянчук та В. М. Решетник – Пошук ОСЗ як потенційних кандидатів для використання в космічних місіях на Венеру та Марс
