Напиши мені щось зі свого саду…

Петро Старух

Лист львівського художника Петра Старуха до поета Віктора Неборака

Здається пишу тобі вдруге чи може втретє
зрештою це вже не так важливо
правду кажучи це deja vu мені нагадує
що я пишу листи з якогось острова і чекаю на спасіння
або листи з війни з надією що їй прийде кінець
настане цілковита тишина і тобі більше писати їх не прийдеться
ти повернешся до дому бо до тебе прийшов лист відповідь про її кінець
колись я посилав такі листи до дому приховуючи від рідних що я на війні але це було так далеко і давно що і згадати важко
тепер ця сука прикотилася на нашу землю
через якихось ідіотів там в шанцях ровесники наших дітей
чекають месиджів смс про її закінчення і своє спасіння
яке тут може бути спасіння тут постійні битви за якусь хуйню твоя втеча мабуть є спасінням 
я намагаюся втікати
але куди від себе втечеш хіба що в пітьму
… можливо мій лист є з мого закинутого острова на якому вибудуваний монастир з якого тобі пишу в цілковитій нічній тиші
вона важлива тримає медитативний сенс і спокій
вдень все зникає губиться в прозорості осені в конструкції форм знаків
але тоді наступає цілком інша гра
можливо я її собі придумав хоча це тільки так видається насправді все давно придумано
прописано вбито реперами до якоїсь небесної матриці
де ти маєш бездоганно виконувати волю бога якого ніколи не бачив і так виходить що ти є його дітваком і він бавиться з тобою доки ти не зотлієш не всохнеш
тепер виявляється що він і є мій тато
хоча перед тим я знав свого рідного того що колись носив мене на плечах
всі ці набутості зникають
це колесо пришвидшено намотує кола
де я на швидкості намагаюся встигнути щось довершити радше себе самого
насправді стоїш більше у спогляданні серед зібраних каменів ранком туман розсіюється і знову йдеш піднімати того що залишився десь там в затінку саду
ти знаєш дуже важливо мати свій сад
бодай якийсь уявний
куди б ти міг втікнути як христос
побути на самоті
перед тим як прийняти рішення
він завжди потрібен
але ще важливо бути садівником
ми здається з тобою щось садили
не можу зараз пригадати здається що так …
тоді в своїй виставі я був птахом якось дивно все виглядало
всі дивились на мене а я літав в просторі тримаючи в руках сурму будив всіх довкола
це ти здається придумав її вона була важливим елементом у твоїй грі як і в моїй…
всі дивились з відкритими очима але ще спали
моя сурма їх будила це мабуть теж було знаком
ще тоді сова жила в моїй робітні тихо без шуму перелітала з одного місця в інше
вона якось зосереджено вслухалася в гортанний спів чи то в молитву тибетських монахів що чередувалася з ревом їхніх трембіт
пам’ятаєш з касети що ти мені її подарував
чи це так було тоді важливо запитую себе
всі ці монахи сурми
тепер мабуть ми на їхньому місці
у тихому молитовному спогляданні перелітаємо з одного зібраного каменя на інший мохнатими павичами
ти знаєш я вчора пересадив вже друге дерево
дерева хочуть іноді щоб їх пересаджували
так краще для них
але краще це робити в ранньому віці
старих пеньків пересаджувати вже немає ніякого сенсу
а ще квіти але це вже буде весною
приїдеш побачиш все зацвіте
будеш мати бажання то напиши мені щось зі свого саду ….

[irp posts=”1246″ name=”Віктор Неборак. Спогади на Академічній”]

[irp posts=”6353″ name=”Війна Мирослава Ягоди”]

Петро СТАРУХ

Прокрутити вгору