МОЯ – Сергій Татчин

Сергій ТАТЧИН

моя любове! грудень у вогні.
в твоїх очах наснага і тривога.
люби мене живого й неживого
/хоча б за те, що ти іще в мені/.
за те, що є й за те, чого нема.
за літачок над нами у Курортнім,
за кілька свят і вишеньку на торті.
за те, що я мовчу /бо й ти німа/.

моя любове! стільки чистоти
у цій порі, що стриматись несила!
/я не про сніг/ мені б з тобою сина,
щоб він за мене зміг кудись дійти.
кудись туди, де ніжність – до лиця,
де літачок у небі все ще срібний,
де серце вірша б’ється дрібно-дрібно
/як у синиці чи у горобця/.

Читати також:  Повні пригорщі золота - Сергій Татчин

моя любове! крига на воді.
якби /удвох/ іти отак рікою
/холодних рук торкатися рукою/,
як /ще не раз!/ востаннє у житті.
а снігу ж, снігу – болісно очам!
зима, як мама в юності, красива.
/вона красива й зараз, тільки сива.
у порівнянні з нею, ти дівча/.

моя любове! все довкруж – не ми.
трава під снігом мертва, хоч зелена.
нам ніби краще /точно – вже не зле нам/
на білім тлі пекучої зими.
у цім вогні випалюється час,
скипає кров, ясніє й кріпне розум.
/за крок до вірша і за два – до прози/
я чую блюз, хоча, хотів би джаз.

Читати також:  Марія Шунь - поетка українського Нью-Йорка

моя любове! вийди до воріт
і з-під руки дивися на дорогу.
вростай /між вдихом-видихом – потроху/
в якусь молитву – тому, хто вгорі.
ні з ким чужим тепер не говори.
тамуй у грудях голос /віруй, дихай/.
той, хто для тебе, прийде тихо-тихо, –
на твій вогонь – світи ж йому! – гори!

Плюс до теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.