Мої уроки української для російськомовних туристів у Львові

Восени 1988-го мені довелося поїхати у відрядження до Вільнюса. Пригадую, що доїхав до центру міста і почав шукати готель, де було заброньоване для мене місце. Знав назви вулиці і готелю, але не знав, як їх знайти.
Відтак почав розпитувати дорогу у перехожих. І при цьому зробив велику помилку – звертався до них російською. Далі починалася справжня комедія.
Якась дівчина на моє прохання показати в який бік іти, звела очі до неба, а потім, розтягуючи слова, щось почала пояснювати. Врешті показала в якийсь бік – мовляв, іди, готель там.
Я пішов. І довго йшов. Але ані вулиці, ані готелю там не було. Наступний мій співрозмовник зіграв свою роль у тому ж стилі. Правда, він вказав уже протилежний напрямок.
Третя спроба була такою ж.
Я зрозумів, що опинився у камінному лісі. І що мені тут ніхто не допоможе саме через мою російську мову. Та литовської я не знав. І що ж робити?
Допоміг випадок. Поруч від перехожих я почув польську мову. І коли я польською звернувся до них, ці люди з радістю допомогли мені знайти і вулицю, і готель.
У наступні дні свого гостювання у Вільнюсі з місцевими мешканцями я спілкувався винятково польською. Бо російську, як і самих росіян вони вже тоді люто ненавиділи.
 
Сьогодні такі ж уроки, винесені тоді з Вільнюса, я постійно даю приїжджим російськовним українцям у Львові.
Коли мене запитують “как прайті на Високій замок”, я показую їм дорогу до Шевченківського гаю. А коли запитують, як повернутися до центру – саджаю їх на маршрутку у бік Винник.
І не кажіть мені, що так чинити не можна.
Бо це мій спосіб давати уроки української мови російськомовній шоблі національного розливу. До речі, цілком безплатно для слухачів.
В. Т.

Загрузка...

Прокоментуйте