Press "Enter" to skip to content

Мої уроки української для російськомовних туристів у Львові

Восени 1988-го мені довелося поїхати у відрядження до Вільнюса. Пригадую, що доїхав до центру міста і почав шукати готель, де було заброньоване для мене місце. Знав назви вулиці і готелю, але не знав, як їх знайти.
Відтак почав розпитувати дорогу у перехожих. І при цьому зробив велику помилку – звертався до них російською. Далі починалася справжня комедія.
Якась дівчина на моє прохання показати в який бік іти, звела очі до неба, а потім, розтягуючи слова, щось почала пояснювати. Врешті показала в якийсь бік – мовляв, іди, готель там.
Я пішов. І довго йшов. Але ані вулиці, ані готелю там не було. Наступний мій співрозмовник зіграв свою роль у тому ж стилі. Правда, він вказав уже протилежний напрямок.
Третя спроба була такою ж.
Я зрозумів, що опинився у камінному лісі. І що мені тут ніхто не допоможе саме через мою російську мову. Та литовської я не знав. І що ж робити?
Допоміг випадок. Поруч від перехожих я почув польську мову. І коли я польською звернувся до них, ці люди з радістю допомогли мені знайти і вулицю, і готель.
У наступні дні свого гостювання у Вільнюсі з місцевими мешканцями я спілкувався винятково польською. Бо російську, як і самих росіян вони вже тоді люто ненавиділи.
 
Сьогодні такі ж уроки, винесені тоді з Вільнюса, я постійно даю приїжджим російськовним українцям у Львові.
Коли мене запитують “как прайті на Високій замок”, я показую їм дорогу до Шевченківського гаю. А коли запитують, як повернутися до центру – саджаю їх на маршрутку у бік Винник.
І не кажіть мені, що так чинити не можна.
Бо це мій спосіб давати уроки української мови російськомовній шоблі національного розливу. До речі, цілком безплатно для слухачів.
В. Т.

Be First to Comment

    Прокоментуйте