Хмельницький говорив до москвинів мовою Володаря – чужинці про Україну

Звідки така величезна сила України? Наводимо кілька свідчень чужинців про Україну й українців, бо ті свідчення кидають яскравий жмут світла на нашу давню історію.

Україна очима чужоземців

Візантійський історик Прокопій Кесарійський (V ст.) пише, що наші прапредки були дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в чуже ярмо. Пише, що були великим народом, витривалим, пристойним, до чужинців–гостей ставилися приязно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всі інші народи, а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Пише, що їхні жінки були чесні аж понад міру.

А. Кампензе пише в 1534 році: «Київ, столиця колишньої держави русів, при річці Бористені, є одним з найгарніших і найкультурніших міст Европи, хоч його пограбовано і спустошено до краю» (A. Campense. «Lettera d’Alberto Campense»).

Це підтверджує і дипломат С. Герберштайн в 1549 році, кажучи: «Пишність і справжня королівська велич Києва підтверджується навіть руїнами і пам’ятниками, що лишилися» (S. F. Herberstein. «Rerum Moscoviticarum Commentarii»).

M. Литвин, що був в Україні в 1550 році, з чудованням і захопленням описує казкові багатства нашої землі, так само як і француз Блез де Віженер в 1573 році (Blaise de Vigenere. «La description du roy de Pologne»). Про багатства і вольності наших предків пишуть італієць Ґамберині в 1584 році, німець Л. Міллер в 1585 році (L. Mueller. «Sentetnionalische Hiztorien»).

Українці вважають смерть кращою за рабство

Посол імператора Рудольфа II до Запорозької Січі Еріх Лясота в 1594 році пише, що запорізькі старшини були люди високоосвічені, поводилися, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими ЛИЦАРЯМИ. Про наші міста Київ, Кам’янець, Прилуки пише, що вони своїми будинками, чистотою, впорядкованістю, багатством, укріпленням можуть успішно конкурувати з найліпшими європейськими містами. Про селян пише, що вони, працюючи на полі, мають рушницю чи шаблю при собі, щоб кожної хвилини бути готовим відбити несподіваний напад татар (Е. Lassota. «Tagebuch»).

Дуже багато гарного написав про наших предків французький інженер Боплан у 1650 році. Він будував в Україні твердині та робив геодезійні поміри. В своїй книжці «Опис України» він розглядає Україну як цілком окрему, самостійну країну й інакше її не називає як Ucraine, а народ ucrainien. Він пише: «L’Ucraine простягається від кордону Moscovia до кордону Трансильванії і поділена на кілька провінцій». Пише: «Українці є розумні, щирі, щедрі і понад усе цінять свою свободу. Вони вважають смерть кращою за рабство і тому завзято борються з поляками за свою незалежність. Будовою тіла міцні, стрункі, гарні, а на війні зухвало хоробрі і витривалі». Зазначує також, що в Україні був дуже розвинений промисел всякого роду, рукомесла та торгівля (G. Beauplan. «Description de L’ Ucraine»).

Посол від республіки Венеція до гетьмана Б. Хмельницького А. Віміна, що був в Україні в 1650 році, пише: «У своїй Раді козаки обмірковують справи, завжди маючи на увазі загальне добро. Свої погляди висловлюють вільно, але коли бачать, що погляд опонента є ліпший, то без впертости відмовляються від свого. Тому я сказав би, що ця Республіка могла б рівнятися Спартанській, якби козаки шанували тверезість так, як спартанці» (A. Vimina. «Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi»).

Оскільки Україна була широко знана тоді в Европі, можна побачити з тогочасної преси. Напр., на голландській гравюрі з 1650 р. (в Берлінській державній бібліотеці) маляр хотів показати незгоду християнської Европи в боротьбі проти Туреччини та роль Московщини. Малюнок зображає нараду представників 10 держав: Еспанії, Англії, Швеції, Франції, Німеччини, Польщі, України, Московщини. Представник України зазначений Die Ucraine. Всі постаті мають вигляд європейців, крім москвина, який намальований чистим азіятом: азіятське обличчя, зизоокий, бородатий, криворотий. Туреччина зображена в постаті пса. Москвин нацьковує пса і каже: «Ich will das Feuer schuren (Я хочу роздмухати вогонь (незгоди)». Над постаттю українця написано: «Моє серце розривається» (бачачи ту незгоду).

Антіохійський патріярх Макарій III із своїм секретарем Павлом Алепським їздили до Московщини (через Україну) в 1654 році. Повернувшись додому, П. Алепський написав свій «Денник подорожі». Що він писав про Московщину — ми вже згадували. Про Україну він пише: «По всій Козацькій землі ми помітили прегарну властивість: у цій країні всі люди, навіть жінки, вміють читати, знають молитви і службу Божу напам’ять. їхні священики збирають сироти і вчать їх, не дозволяючи їм тинятися по вулицях. У Козацькій країні в кожному місті і в кожному селі є сиротинці та притулки для старих і бідних; кожний, хто зайде до них, дістане допомогу. Скрізь є гарні будинки, лазні (купелі), годинники на дзвіницях та вежах, а на площах — водограї. Київські жінки гарно одягнені, і ніхто не кидає на них нахабний погляд. У Києві при кожному найменшому домі ростуть овочеві дерева і велика кількість найрізноманітніших квітів, наче при великопанській палаті. Не вистачить людського розуму ані сили описати красу, велич їхньої катедри св. Софії: гармонійний план будови, казкові барви і фрески, безліч мармурових колон, простір і височина бані і, нарешті, незрівнянної, неперевершеної, божественної краси іконостас (москвини знищили його в 1932 році. — П. Ш.). Усе це є таке величне, таке божественно красне, що мимоволі падаєте на коліна. Гарні, з мистецьким смаком церкви побудовані всюди, навіть в малих селах. Який же то благословенний народ! І яка ж благословенна земля ця козача!.. Яка ж там глибока релігійність — ця прикмета шляхетної душі і чистого серця! Щасливі наші очі, що бачили це, наші вуха, що чули виявлену нам тими людьми щиру радість і пошану Козаки визволилися тепер з неволі, живуть радісно і вільно, побудували храми один від одного кращий, іконостаси і престоли великої краси навіть у сільських церквах. Ці люди, направду, щирі християни, захоплюються наукою, читанням і церковним співом. Великий християнський нарід!» (П. Алєпскій. «Путєшєствіє Антіохскава патріарха Макарія»).

Посол: Московський цар виправдувався перед Б. Хмельницьким

Посол Швеції до гетьмана Б. Хмельницького Ґ. Велінґ пише до свого короля Карла в 1657 році: «Козаки домагаються, щоб Ваша Величність признали їм право до всієї стародавньої України (jus totius Ukrainae antiquae), де ще існує грецька віра та їхня мова. Вони кажуть, що з них глузували б, якщо вони при теперішній нагоді не повернули б того, що було від них безправно взято». Щодо позиції України у війні Московщини із Швецією, Ґ. Велінґ інформував короля, що Б. Хмельницький був безмірно обурений тим, що московський цар підписав замирення з Польщею без його, Хмельницького, згоди. Війна зі Швецією не йшла москвинам добре, і московський цар боявся, щоб обурений Б. Хмельницький не пішов війною на Московщину. Тому цар через свого посла виправдувався перед Б. Хмельницьким за польське замирення і обіцяв те замирення відкликати, якщо гетьман його не хоче. Б. Хмельницький в присутності Ґ. Велінґата інших чужоземних послів відповів московському послові, що він, гетьман, є приятелем шведського короля і Швеції і вимагає, щоб москвини припинили війну зі шведами та заплатили Швеції за зроблені їй шкоди. В противному разі він, гетьман України, приведе до Московщини татар, угрів, шведів (G. Welling. «Relazione»).

Читайте також:  Як поляки знищили Сухоріччя

Як бачимо ставлення гетьмана Богдана до московського царя і, взагалі, відносини між Україною і Московщиною тоді були геть цілком не такі, якими малюють їх московські історики.

Великий Богдан говорив до москвинів мовою Володаря, а не слуги, як нахабно брешуть УСІ московські історики.

Ю. Вердум, що подорожував по Україні в 1670–1672 роках, пише: «В Україні матері купають немовлят щоденно двічі аж до року, вважаючи, що це сприяє ростові дітей».

Дипломат: Я розмовляв з Володарем України латинською мовою

Европейська література про Україну XVII–XIX ст. велика. З неї наведемо лише кілька прикладів.

Французький дипломат Ж. Валюз, що був у Батурині в 1704 році, пише: «Гетьмана І. Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбний і гордий і не любить, щоб хто–небудь панував над ними. Говорити з цим принцем надзвичайно приємно. Він має величезний досвід в політиці, і, в протилежність до москвинів, уважно слідкує за подіями в культурнім житті інших націй. Він показував мені збірку зброї, найкращу, яку я бачив у житті, і свою бібліотеку, в якій було багато латинських книжок. Я думаю, що він не любить московського царя, бо ані слова не сказав на мої нарікання на життя в Московщині. Мова його взагалі витончена і красна, хоч звичайно він більше мовчить і слухає. При своїм дворі він має два німецькі лікарі, з якими він розмовляв по–німецьки; до італійських майстрів, яких було кілька в замку, він говорив по–італійськи. Я розмовляв з Володарем України латинською мовою; він запевняв мене, що не говорить добре французькою, але я знаю, що він був у Франції на прийняттю в Луврі (з приводу святкування Піренейського миру в 1659 році), а в його кабінеті я бачив французькі і голландські часописи» (J. Baluse. Bibi. Nat.).

Ф. Вебер у своїх спогадах пише (1720 р.) про сина гетьмана Д. Апостола — полковника Петра Апостола: «Хоч він ніколи не був за кородоном, проте говорить дуже добре мовами французькою, італійською, німецькою, московською, польською та знає будувати твердині» (F. C. Weber. «Das Veraenderte Russland»).

В місті Немирів найбідніша хатина чистіша за найбагатший палац в Москві

Данський посол Ю. Юст їздив у 1711 році в Україну. Він пише: «Мешканці України живуть у добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким самі хочуть, промислом… Населення України відоме поза її межами своєю ввічливістю і надзвичайною чистотою. Вони гарно одягнуті і свої хати тримають скрупульозно чисто. В місті Немирів найбідніша хатина о небо чистіша за найбагатший палац в Москві. Місто Королевець є велике; вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині: будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті та стоять здовж вулиці, а не заховані в глибині двору, як це є в Московщині. Перед службою Божою дзвони дзвонять на три тони, як у нашій Данії, а під час служби Божої дзвонять потиху і в довгих інтервалах, а не так, як в Московщині, де дзвонять щосили і без ніякого ладу, будь–як і будь–коли. Не лише Генеральний суддя, Митрополит та інші вельможі є надзвичайно високої освіти та європейської культурної поведінки, але й звичайні монахи Печерської Лаври розмовляли з нами латинською мовою цілком вільно. Ми були здивовані, коли побачили в багатьох селах звичайних селян, що йшли до церкви з молитовниками в руках, отже, тут навіть селяни були грамотні, а в Московщині багато аристократів (напр., кн. В. Голіцін, кн. А. Мєншіков — сенатори! — П. Ш.) були неграмотні» (за: J. Just. «Memoires»).

Французький амбасадор у Варшаві Де Монті в листі від 9.X.1729 р. до французького прем’єр–міністра Флері пише: «Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до москвинів, розумну, відважну, шляхетну і дуже люблену в Україні, якій московський цар відібрав майже всі старі вольності. І хоч 18000 московських драгунів тримають Україну в тяжкій неволі, козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів–москвинів і повернути свою втрачену свободу» (A. De Monti. L’Archives de Min. Etrang. France).

Англієць Д. Маршал, який був в Україні в 1770 році, пише: «Україна неймовірно родюча і добре загосподарена. Я ще не бачив такої країни, яка би була так подібна до найкращої провінції Англії, як подібна Україна. Переїжджаючи через Україну, я почував себе так безпечно і вільно, як і в Англії, хоч тоді була війна з Туреччиною. Українці є дуже чесний, добре вихований, моральний народ» (J. Marshall. «Travels»).

Французький дипломат Ч. Люстер пише: «українці є щирі, чемні, гостинні, великодушні, працьовиті. До москвинів і порівнювати їх не можна. Вони є абсолютною протилежністю тамтих. Українці є живим доказом вищости, що її виховує у людей свобода. Вищости над москвинами, родженими і вихованими в рабстві» (С. L. Lesur. «Histore des Cosagues»).

Україна є цілком інакша від москвинів раса людей

Англійський професор Е. Кларк пише: «У своїй подорожі (через Україну) ми ясно бачили, що Україна є цілком інакша від москвинів раса людей. Вже самий зовнішній вигляд кидається в очі. Українці високі, сильно збудовані, мають інтелігентне обличчя, стрункі, з гордою легкою ходою, симпатичним поглядом. Повна протилежність до москвинів. Українці є щирі, щедрі, гостинні, ввічливі, працьовиті, релігійні. Москвини ж мають прикмети, цілком протилежні цим. Перша оселя українців, яку ми бачили, називалася Локова Слобода. Всі хати там були побілені вапном, як у нашім Велзі (в Англії. — П. Ш.). Українці хати білять щороку і дуже дбайливо. Подорожний може подумати, що він не в кількох кілометрах від Московщини, а в Голландії. Все всередині регулярно миється, навіть стеля і сволок. Столи і лавки аж блищать від частого миття та натирання, що нагадує нам внутрішній вигляд домів у Норвегії. Двори, конюшні, стодоли і все, що до них належить, показують працьовитість і охайність українців. У їхніх маленьких кухнях ми бачили в кожному закутку скрупульозну чистоту і порядок, у протилежність до темних, брудних, повних диму, смердючих московських хатів.

Посуд і начиння завжди виварені і вичищені, а не брудні і смердючі, як у москвинів. Українці тримають багато домашньої птиці і худоби. їхні садки повні овочевих дерев, а перед хатою чудовий килим квітів, що дає англійський вигляд їхнім домам.

Українські хати мають велзьку зовнішність, норвезьку внутрішність, а своїми садками та стодолами виглядають на англійські ферми. Взагалі, в українців не знайдено навіть натяку на бруд чи комашню — блощиці, таргани, які зустрінете в кожній московській хаті тисячами…

З Павловська ми поїхали до Козинського хутора — села з мішаним населенням — москвинами і українцями. Ми не потребували і питати: хто є хто, бо ж впадала в очі разюча різниця між тими двома народами, хоч би в одній чистоті й охайності… Конюшня української поштової стації на 20 коней своєю чистотою і порядком могла б успішно конкурувати з конюшнею шляхтича в Англії. Хата бідного сільського старости також чудова: кожна найменша річ там була чистенька, в порядку і на своїм місці, сміття ніде не видно. Після Московщини це для нас було надзвичайно приємною несподіванкою. Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя» (за: E. D. Clarke. «Travels in Russia»).

Читайте також:  Чим закінчилася Перша світова війна

Філософ: Україна стане колись новою Елладою

Німецький філософ і етнограф Й. Гердер у своєму «Деннику» писав у 1769 році: «Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля — все це колись прокинеться і повстане велика культурна нація; її межі протягнуться до Чорного моря, а її впливи геть у далекий світ» (J. G. Herder. «Tagebuch»).

Невідомий автор статті в «Маґазін Наукі і Літератури», що виходив у Ґеттінґені в 1771 році, пише: «Весь український народ з сумом і гордістю згадує старі часи, коли Україна була самостійна, і страшенно обурюється спробами московської влади обмежувати їхні права і свободу… В Україні можна подорожувати куди безпечніше, як по найбільш поліційних державах. Цю відмінність відразу помічаєте, лишень переступивши кордон між Московщиною і Україною. В Московщині поштарі попереджують подорожних про місця, де на них можуть напасти розбійники. В Україні не попереджують, бо там таких місць нема».

Німецький академік Й. Ґюльденштедт подорожував по Україні два рази в 1771 р. і в 1774 р. Він описав економічне життя України. За його свідченням, Україна вела тоді велику торгівлю з Европою; мала великі фабрики доброго, тонкого сукна, тонкого льняного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни; було багато гут, гарбарень, гуралень і т. п. Було багато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх рукомеслах і промислі. Україна тоді виробляла все, що потребувала, і багато ще продавала Европі (J. A. Gueldenstaedt. «Reisen durch Russland»).

Француз Ж. Бенуа Шерер в 1778 році пише: «Хроніка, яку оце ми видаємо, — це історія славного, але мало відомого народу, якого початки сягають понад 800 років у глибоку минувшину, але якого ім’я ми знаємо ледве 200 років. Зусилля цього народу зберегти свої вольності, устрій, звичаї — все, що є дороге вільній людині, цікавить наше жадібне до знання століття. Цей нарід воліє боротьбу, війну, аніж спокійне життя рабів. З їхньої історії довідуємося, що їхні батьки передавали синам горде почуття незалежности як найдорожчу спадщину і клич «Смерть або Воля» був їхнім заповітом, який передався від батька до сина разом з прадідівською зброєю» (за: J. В. Cherer. «Annales»).

Француз Ґарон де Кулон писав у 1775 році: «Цар Пьотр І легко давав обіцянки козакам, яких ніколи не виконував. Після ліквідації автономії України велику частину української землі роздав своїм рабам, відомим під іменем «дворян». В Україні завів московські суди, найбільш підкупні в Европі, та обсадив адміністраційні пости москвичами. Єкатєріна II скликала своїх рабів, щоб вони уклали кодекс законів, а коли козаки почали домагатися повернення прав і автономії Україні, то їхніх делегатів Єкатєріна наказала закувати в кайдани і кинути до в’язниці, де вони і повмирали. Козаки зробили були ще одну спробу визволитися з московського ярма в початку цього століття, приєднавшись до шведів, на жаль, безуспішно. Після цього їх цілком закріпащено, а запорожців знищено. «Чеснотлива» Єкатєріна звинувачувала запорожців у розпутному житті. Від того часу Україна падала все нижче і нижче» (3a: Garran de Cullon).

Історія козаків багато чого вчить

Автор першої наукової історії України Й. Енґель пише (1796): «Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Европою і нецивілізованою Азією. Вона є воротьми, через які багато азійських орд пробували вдертися до Европи. Вже з одної цієї причини вона заслуговує на нашу увагу. Тепер Україна є частиною Московської імперії. Але як це сталося, що вона опинилася під Московщиною? Що сталося, що горді, вільні Козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків, що в минулому були пострахом для татар, турків, поляків? Як це сталося, що місце вільно обраного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансильванії. Не знаючи історії козаків, не можна уявити собі велич і упадок Польщі. Спадкоємці Карла — Ґустава і Карла XII, може, панували б і по нинішній день у Варшаві, Москві і Петербурзі, якби сталося так, як планували Б. Хмельницький та І. Мазепа. Мабуть, і Ракочі був би другим Баторієм, якби козаки були не спинили його в 1657 році. Історія козаків багато чого вчить. Енергія цілого народу і його видатніших представників показала себе на полях бою під Білгородом, Корсунем, Збаражем і в героїчній діяльності Б. Хмельницького та І. Мазепи. Треба ґеніяльного пера, щоб все те належно описати» (J. C. Engel. «Geschichte der Ukraine»).

Француз Ч. Масон був на службі у московського уряду в 1762–1802 роках. Повернувшись до Франції, він написав свої спогади. Вони написані 150 років тому, але виглядають, ніби написані про сьогоднішній стан України. Він пише: «Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з лиця землі, як зникли інші нації, що попали під владу московського скіпетру, хіба що скоро прийде якась успішна революція, яка скине з них московське ярмо. Козаки не мають нічого спільного з москвинами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов’янської мови. їхні звичаї, їхній спосіб життя, хата, їжа — все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, високі, спритні, активні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Коротко — повна протилежність москвинам. їх зовнішній вигляд не одноманітний, як москвинів; тавро рабства не зробило їх автоматами і не спідлило, як москвинів. Козаки є жорстокі, але лише в бою, а москвини мають вроджену холоднокровну жорстокість, безжалісну і садистичну. Козацька нація все більш і більш втрачає рештки своєї колишньої державної незалежности. Москвини відбирають їм ті рештки доти, доки є певні, що їм, москвинам, це пройде безкарно. Нащадки Пєтра І лишили були козакам дещо з їхніх військових і цивільних інструкцій, бо боялися, що надто велике гноблення може штовхнути козаків в обійми Туреччини чи Польщі. Але як тільки ті небезпеки минули, москвини цілком закріпачили козаків. Тепер їхня стара республіканська конституція вже не існує… Союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитися там без дозволу Козацької Республіки, яка дуже пильнувала своїх кордонів від нападників–сусідів. Такий був старий устрій в Україні, устрій, щасливіший о ціле небо, порівнюючи до теперішнього московського ярма, і тому вони не обмежуються лише на військовому забезпеченні від цієї свободолюбної і завзятої нації. Москвинам замало було, що вони відібрали у козаків їхню землю, знищили їхнє військо, поділити Україну на губернії, наставили своїх москвинів губернаторами. Не так давно москвини почали розпорошувати козацьку націю (Автор говорить про виселення 50000 запорожців з України на Кубань. — П. Ш.). Козацька нація є сьогодні в критичному стані; вона не заспокоєна і намагається вирватись з–під московського лаптя, який хоче остаточно її розчавити» (за: С. F. Masson. «Memoires secret sur la Russie»).

«Поборюючи Московщину, треба обов’язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якби вдалося підняти Україну на революцію. Тоді вона відіграла б головну роль у визволенні всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі» (Лист французької Амбасади до свого Міністра Закордонних Справ з 24.VII.1795. В архіві М.З.С. Франції, ч. 327). «Ціла ця країна заселена українцями — нащадками відомих давніх Козаків. Вона віддавна творила націю цілком неподібну на московську і польську. В цій гарній країні колись панувала широка свобода. Москвини, однак, зробили їх рабами» (Лист французького представника в Києві з II.1812. Архів М.З.С. Франції).

Джерело

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *