Ярослав Хома-«Чабан» пройшов довгий і складний шлях підпільної боротьби. Протягом 1944–1949 років він займав ряд важливих організаційних постів на території Золочівської округи ОУН Львівської області.
Народився він у 1921 році в селі Задвір’я, котре у 40-60-х роках входило до складу колишнього Глинянського району, тепер це Буський район Львівської області.
Задвір’я велике село, котре знаходиться за тридцять кілометрів на схід від Львова. Відоме, зокрема й тим, що розташовується тут залізнична станція. Власне неподалік неї й мешкала родина Хомів.
Про сім’ю відомостей небагато, батько, мабуть, був колійовцем, а молодший брата Євген (1927 року народження), котрий також брав участь у Збройному Підпіллі ОУН як бойовик районної боївки Служби безпеки під псевдо «Морозенко» загинув у 1946 році (докладніше про нього ідеться у моїй книзі «Боївка «Чайки»).
На нього заглядалися дівчата
Сам Ярослав був високим блондином й мав успіх серед дівчат. Кілька разів згадує про нього Марія Савчин у спогадах «Тисяча доріг». Зокрема у період «перших совєтів», коли у сільському клубі відбувались танці і як передає авторка слова подруги: «Славко Хома запитував про тебе».
Очевидно, що не пізніш цього періоду був залучений в ОУН. А станом на 1944 рік вже є командантом Глинянської районної боївки жандармерії. Короткий зріз про жандармерію дає витяг із одного підпільного документа: «ДЖ (державна жандармерія) стоїть на рівні СБ, лише має військовий характер. Цікавиться головно справами дезертирства… В терені підпорядкована провідникам військової розвідки. Їй підпорядкована ДЖ відділів УПА».
Вже восени 1944 року М. Савчин знову відвідувала Задвір’я й пише про це так: «У Задвір’ї надалі шуміло повстанським життям, люди тільки тим і жили, про те й говорили. Мені аж дивно було, що навіть місцевих хлопців уже не називали іменами, лише псевдонімами. «Ти знаєш, – сказала до мене сестра, – до Гані вчора вночі заходив Чабан з боївкою. З ним був також Крук. Як вони довідалися, що ти приїхала, всі хотіли тебе відвідати». Я запитала хто такі Чабан і Крук. «Невже не знаєш? Не вдавай хоч». Тоді стала «освідомлять» мене: «Це Славко, а той – це Только». Лише додам, що у Толька (Миколи Савчина) псевдо насправді було не «Крук», а «Захар», якщо, звісно, не користувався подвійним.
У лютому 1945 року боївка ДЖ «Чабана» об’єдналась із районною боївкою СБ «Чайки». Тому саме на цей період слід класти початок праці «Чабана» на посту співпрацівника повітового жандармериста, як про це ідеться в одному із оунівських документів.
Далі з весни 1945 року до літа 1946 року Ярослав Хома–«Чабан» займав пост референта СБ Пониковицького районного проводу ОУН. Про його діяльність на цьому пості зібрано небагато інформацій. Головно є зараз опубліковано ряд протоколів допиту, котрі безпосередньо проводив він сам.
З літа 1946 року «Чабан» був переведений на аналогічний пост у Глинянський район. Щоправда за іншим документом, зайняв він цей пост весною (у березні 1946 року після загибелі референта СБ Глинянського районного проводу ОУН «Зенка» дана вакансія була вільною). Однак документ у якому ідеться, зокрема, про загибель «Зенка» й ротацію «Чабана» датується 4 червням 1946 року. Сам документ виданий референтом СБ Золочівського окружного проводу ОУН «Гаром» має назву «Персональний звіт» й у більшій свої частині зашифрований. Однак мені вдалось підібрати шифр й майже повністю розшифрувати зазначений підпільний документ. Щодо «Чабана» текст документа виглядає таким чином: «Перенесений з р[айо]ну 25.VIII. до р[айо]ну 20.VII. д.Ча бан на районового сб». У зашифрованому вигляді останнє речення виглядало так: «Щж йоп фї дврщбрищср шн».
«Чабан» – референт СБ
Одним із перших завдань «Чабана» як референта Служби безпеки Глинянського районного проводу ОУН було переведення розслідування обставин ліквідації працівниками НКВД районної боївки СБ «Чайки».
У показах арештованого провідника Жовківського надрайонного проводу ОУН Я. Щепанського-«Буй-Тура» сказано: «Летом 1946 года я встречался с бандитом «Чабан» являвшимся референтом «СБ» Глинянского районного «провода» ОУН, который сообщил мне, что им установлено, что боевка бандита «Чайки» ликвидирована органами МГБ при помощи Буряк Тадея и сказал, что он имеет задание убить последнего».
Однак «Чабану» так і не вдалося нейтралізувати зрадника, котрий і далі співпрацював з радянськими спецслужбами у боротьбі проти оунівського підпілля.
З кінця 1946 року «Чабан» переносить свій постій на південь Глинянського району – головно у підлісні села Туркотин, Станимир. Саме тут, на межі трьох колишніх районів (Глинянського, Краснянського та Перемишлянського), в поблизу до великих лісових масивів концентрувалось підпілля не лише Глинянщини, котре стало контактувало із підпіллям цих сусідніх районів.
Приблизно у цей час керівництво районною боївкою перебрав Микола Магрель-«Дон» із села Погорільці й стало оперував тут до половини 1949 року. М. Магрель був одним із найвідоміших оунівців та есбістів Глинянщини. У 1942-1943 р.р. році він служив в поліції на території Польщі, відтак, очевидно, був у відділах УПА – оскільки найбільші відомості про нього стосуються саме з другої половини 1946 року. Саме тоді були остаточно розформовані відділи, а їх особовий склад передано до теренових боївок.
Так, зокрема, із сотні «Свободи» до Служби безпеки ОУН перейшов ройовий «Морозенко», котрий діяв зокрема і на Глинянщині у тісній зв’язці з боївкою «Дона» й тут загинув. Крім нього таким самим чином в СБ опинилися «Голота», «Сорока» та, можливо, «Бистрий». Останні троє були бойовиками районної боївки, а «Морозенко», хоч і зустрічається у різних оунівських звідомленнях разом з ними, згідно із коротких даних з некрологу належав до надрайонної боївки. Власне боївка «Дона» діяла у тісному зв’язку із «Чабаном», по різних даних вони майже усюди згадуються в одному контексті. Крім цього чільним працівником Служби безпеки, котрий тісно співпрацював із «Чабаном» й разом з ним загинув був також Степан Лукашевич-«Лев» із села Перегноїв. Власне всі ці перелічені есбісти, як то «Чабан», «Лев», «Дон», «Бистрий» та інші були, як би сказали «совєти», «матьорі бандерівці» Глинянщини. Крім цього частково на території Глинянського району (головно у селах Словіта, Лагодів та інших) діяла боївка СБ «Синього» із сусіднього Перемишлянського району.
Варто зазначити, що після Зимової блокади, а зглядно з 1947 року визвольний рух набрав вже суто підпільних рис. Були розформовані відділи УПА, котрі у тяжких боях понесли великі втрати, а вояцтво передано до теренової сітки ОУН, котра теж зазнала значних втрат. Ця зміна відчувається і фіксується як з однієї, так і з другої сторони. Наприклад, доволі характерно відображається вона у показах колишньої станичної, котра зазначає, що у той час підпільники вже не так відкрито ходили по селах, як було раніш. А в Глинянському райвідділі МВД з полегшенням констатували, що ситуація значно відрізняється від тієї, котра була протягом 1944-1945 років, однак все ще залишається напруженою.
Серед активних акцій ОУН були напади на «істребітєльні батальйони» по селах з метою їх роззброєння, сільради (головно в ході антивиборчої кампанії 1947 року) тощо. Зокрема у квітні 1947 року був роззброєний такий «батальйон» й у рідному селі «Чабана» Задвір’ї.
1 травня 1947 року ОУН видано підпільний документ «Виказ жертв референтури СБ», згідно із котрим: 2 квітня загинув «Морозенко», а 20 квітня «Чабан» та «Бистрий». Відносно «Морозенка» загибель мала місце і це підтверджується інформаціями зібраними мною з терену, а щодо «Чабана» та «Бистрого» інформація не відповідає дійсності. Тут, очевидно, інформація подана в поспіху без опрацювання та перевірки всіх звітів. Однак, на підставі подальших даних, як радянських, так і оунівських, цілком зрозуміло, що відомості про загибель «Чабана» та «Бистрого» таки були поспішними.
Насправді в ніч з 19 та 20 квітня 1947 року в селі Куровичі боївка СБ найшла на заставу працівників МГБ і в ході бою загинув «Голота». Це Петро Васьків із села Пуків Рогатинського району Івано-Франківської області, котрий у 1943-44 роках служив в дивізії «Галичина», відтак після Бродівського котла був ранений й згодом приєднався до УПА, а після розпуску відділів й поповнення їх вояками теренової сітки ОУН став бойовиком СБ. Рівно ж, як про це ідеться в одній із архівних кримінальних справ, зверхники загиблого «Чабан» та «Дон» посилали зв’язкову до Пукова, наречену «Голоти», сповістити його матір про те, що «її син загинув за Україну».
У серпні 1947 року МГБ-істами було проведено широкомасштабні «військово-чекістські операції» на території Станимирського лісу, в ході котрої «впала» криївка, де загинуло п’ятеро підпільників. За різними радянськими даними, серед загиблих було ідентифіковано й «Чабана», хоча насправді тоді загинули його зверхники із надрайонного та окружного проводів ОУН.
Рівно ж за іншими радянськими даними, «Чабан» проходив як районний провідник ОУН, що, очевидно, не відповідає дійсності, бо він продовжував обіймати пост референта СБ Глинянського рай.проводу ОУН.
Вочевидь згодом, в МГБ таки второпали, що «Чабана» їм зліквідувати не вдалося, бо у наступному 1948 році радянські «доблесні» органи все ще продовжували боротись та розробляти нові плани боротьби «с останками банд украинско-немецких националистов»: «Для быстрейшей ликвидации рейдирующих бандбоевок «Чабана», «Синего», «Тараса», «Сушко» за ними закреплены квалифицированные оперативные работники райотделов, областного Управления МГБ и подвижные войсковые группы ВВ МГБ, работающие согласно разработаных планов».
«Чабана» зрадив голова колгоспу
Зрештою у 1949 році радянським спецслужбам, хоч і за зрадою, таки вдалось вистежити й зліквідувати «Чабана». Сталося це 4 січня 1949 року в селі Туркотин Глинянського, а тепер Золочівського району Львівської області.
Господар К., на обійсті котрого знаходився схрон, де перебували «Чабан», «Лев» та «Бистрий», зрадив донісши про них в районне управління МГБ. Цей зрадник був членом КПЗУ ще за польської окупації, а за других совєтів головою колгоспу, але з якихось причин переховував в себе оунівців, котрі, очевидно, мали до нього певне довір’я.
Садиба К. після сигналу була оперативно блокована, однак есбісти на пропозицію здатись живими відповіли вогнем. Сам бій тривав кілька годин в результаті котрого усі троє, співаючи «Ще не вмерла…», загинули. Їхні трупи якийсь час лежали під вартою на вулиці неподалік, але за розповідями свідків, одна зв’язкова, котра проживала легально, таємно вкопала землю із їхньою кров’ю аби хоча таким чином «похоронити» загиблих. Тіла їх невдовзі працівниками МГБ були забрані до Глинян й ще там пролежали кілька тижнів, а вже потому таємно поховані за містом.
Минулого року я був у Туркотині й на власні очі бачив згадане обійстя. Але про все це та багато іншого ітиметься в одній із наступних моїх книг.
Петро ГНИДА, дослідник
Джерела:
Літопис УПА, Нова серія, Т. 13, с. 327, ГДА СБУ, Спр. П-29828, Арк. 70.
Літопис УПА, Т. 28, М. Савчин. Тисяча доріг, с. 81.
Архів УСБУ ЛО, Спр. 14431, Арк. 144-150.
Літопис УПА, Нова серія, Т. 23, с. 1031, ГДА СБУ.-Ф.13.-Спр.376.-Т.79.-С.291-292.
Літопис УПА, Нова серія, Т.5, с.500, ЦДАГО, ф.1, оп.23, спр. 4972, арк.. 181-192.