13 вересня – день перемоги війська Хмельницького над поляками під Пилявцями

Битва під Пилявцями

Битва під ПилявцямиЦього дня 1648 року українські війська під проводом Богдана Хмельницького здобули тріумфальну перемогу над польською шляхтою у триденній битві під Пилявцями.

Пилявці стали черговою перемогою українського війська після битви під Жовтими Водами і Корсунською битвою (обидві відбулися в травні 1648 року). Після них Річ Посполита була якщо й не розгромлена, то суттєво знесилена – військова еліта майже знищена, дехто був взятий у полон (зокрема, обидва гетьмани).

Національно-визвольний рух мов полум’я охопив всю Україну. Поляки запропонували Хмельницькому переговори, але вони ні до чого не призвели, кожен залишався при своєму. Тоді вирішили битися. Так як гетьмани були в неволі, то польське військо очолили старий князь Заславський, молодий Конецпольський та учений Остророг. Хмельницький одразу ж коротко, але влучно їх схарактеризував: «один перина, другий дитина, третій латина».

Спочатку поляки досить сильно вдарили по передовим козацьким позиціям під Констянтиновом (нині Старокостянтинів), але невдовзі змушені були відступити, натомість повстанці здобули укріплені замки Межибіж і Бар. Головна ж битва відбулася під Пилявцями (тепер село Пилява Старосинявського району, Хмельницької області), на берегах річки Ікви. Польський обоз був надзвичайно великий і пишний – шляхта йшла на війну як на свято, з усяким непотрібним скарбом. До того ж у таборі не було ладу – гонорові шляхтичі не надто слухали трьох своїх воєначальників.

Битва розпочалась 11 вересня і спочатку поляки начебто почали перемагати, але досить скоро 30-тисячне українське козацько-селянське військо за допомогою 4-тисячного загону кримських татар розгромило поляків. Особливо відзначилися загони під керівництвом Максима Кривоноса та Івана Чорноти. У польських лавах почалася паніка.

Першими кинулися тікати польські полководці. За ними пішла кіннота і ціле військо. Серед ночі, по страшному бездоріжжю (місця там болотисті) усі тікали, куди лише могли від козацької люті. Величезний польський табір з усім добром, а головне артилерією (майже 100 гармат), дісталися переможцям.

Після цієї перемоги українці зібрали раду. Одні, більш помірковані (переважно полковники), хотіли зупинитися на досягнутому, інші, передусім голота, селянство, яке відчуло у воєнних походах смак перемоги і наживи, вимагало бити поляків і далі. Прагнули йти далі й союзники українців – татари. Хмельницький мав ухвалювати якесь прийнятне рішення.

Рушили на Львів. Кривоніс захопив Високий Замок, але нищити величне місто Хмельницький не захотів. Як пише тогочасний історик – «пожалував найпершого міста на Руси». Налякані міщани відкупилися, заплативши більше півмільйона злотих, а козаки рушили далі. У Варшаві тим часом обрали короля. Ним став Ян Казимир, якого визнав і Хмельницький. Встановилося коротке перемир’я, яке закінчилося вже влітку наступного, 1649 року. Попереду були Зборов, Берестечко, переможна битва під Батогом…

У жорстоких боях Україна під проводом Богдана Хмельницького виборювала власну державність.

Прокрутити вгору