Гетьман Іван Мазепа і його поетична “Дума”

Гетьман України Іван МазепаІван Мазепа був не лише видатним українським військовим та політичним діячем, але й духовною особистістю, яка мала ще й дар поетичного слова. І писав він, звісно, не польською, латиною (якими теж володів), а українською мовою. Таким чином його творчість – іще один доказ того, що наша мова народилась і сформувалась багато століть тому. Цей факт аж ніяк не тішить сучасних московитів, з якими, як і за часів Мазепи, ми знову маємо війну.

«Дума» гетьмана Івана Мазепи «Всі покою щиро прагнуть…» — поетичний твір, написаний гетьманом найімовірніше в 1688 році, зазначається у Вікіпедії. Вона закликала до національної єдності України й утворення незалежного українського уряду.

Історик Олександер Оглоблин так характеризує цей твір: “Славнозвісна «Дума» Гетьмана Мазепи «Всі покою щиро прагнуть» становить не тільки визначний літературний твір, а й дуже важливий пам’ятник української національно-політичної думки того часу. Більш того. В «Думі» відбилася з великою силою, яскравістю й щирістю політична ідеологія Мазепи та його однодумців, кращих людей тогочасної України. Нарешті, «Дума» Мазепи являє собою документальне зображення становища України кінця XVII століття”.

Текст «Думи» й відомості про її походження подав Василь Кочубей у своєму доносі на Гетьмана Мазепу як доказ невірности Гетьмана російському цареві.

Кочубей писав:”Сію пЂсню читаючи и уважаючи, один всечесный и розумный отец архимандрит дал мнЂ оную і радил в спряту добром держати…”

До слова, саме за зраду гетьмана Івана Мазепи та донос на нього московському царю Кочубея, який був Генеральним писарем Війська Запорозького, скарали на горло.

Текст “Думи”

Всі покою щиро прагнуть,
А не в єден гуж всі тягнуть;
Той направо, той наліво,
А все, браття, тото диво!

Не маш любви, не маш згоди
Од Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали.
Самі себе звоювали.

«Єй, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І річами керовати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо!
Однак стирник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає».

Жалься, Боже, України,
Що не вкупі має сини!

Єден живе із погани,
Кличе: «Сюда, Атамани!
Ідім Матки ратовати,
Не даймо ей погибати!»

Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраїні і той тужить:
«Мати моя старенькая!
Чом ти велми слабенькая?
Розно тебе розшарпали,
Гди аж по Дніпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж вкінець сил не міла!

Третій Москві юж голдує
І ей вірне услугує.

Той на Матку нарікає,
І недолю проклинає:
«Ліпше було не родити,
Ніжли в таких бідах жити!»

Од всіх сторон ворогують,
Огнем-мечем руїнують,

Од всіх не маш зичливости,
Ані слушной учтивости:
Мужиками називають,
А подданством дорікають.
«Чом ти братов не учила,
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбувати!»

Я сам бідний не здолаю,
Хиба тілько заволаю:
«Ей, Панове Єнерали,
Чому ж єсьте так оспалі!
І ви, Панство Полковники,
Без жадної політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки
Матці своїй больш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих щабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.