Доля священика Івана Каспрука

За матеріалами архівно-кримінальної справи священика Івана Каспрука

Священик Іван Каспрук народився 1900 року в селі Савчин, тепер Сокальського району Львівської області. У 1918-1919, імовірно, воював у складі УГА, де перехворів на тиф. У 1925 році закінчив навчання у Львівській духовній семінарії, а в 1927 році був висвячений на священика й став сотрудником греко-католицької парафії в селі Лучиці на схід від Сокаля. З жовтня 1931 року до квітня 1932 року парох у Водниках (тепер с. Відники Пустомитівського району Львівської області), а відтак аж до 1950 року о. І. Каспрук був парохом села Станимир, котре тепер входить до складу Перемишлянського району.

Ще до висвячення він одружився й згодом в подружжі народилось четверо дітей: два сини та дві дочки. Найстарша донька Олександра була дружиною відомого літературознавця Теофіля Комаринця й видала кілька книг у т.ч. й про власний рід «Життя мить» (Львів, «Каменяр», 2004 р.).

Приймав митрополита Андрея Шептицького

Саме тут, служачи у Станимирській парафії, з 1938 року отець Іван Каспрук став деканом Перемишлянського деканату УГКЦ, котрий обіймав 16 сіл, займався просвітою серед селян або, як згадує С. Підцерковний, колишній фірман пароха, «кожної неділі після Служби Божої йшов до клубу і розказував чоловікам історію України, і яка би мала бути в нас держава» [http://old.dyvensvit.org/articles/1100.html], здійснював церковні процесії до Унівської Лаври, а з о. Омеляном Ковчем (у 2001 році проголошений блаженним священомучеником) з сусідніх Перемишлян «були великими друзями», також мав честь приймати у себе на парафії митрополита Андрея Шептицького, котрий запросто від сусіднього Туркотина лісистою горою переходив до Станимира.

Панорама села Станимир,сучасний вигляд, фото автора
Панорама села Станимир,сучасний вигляд, фото автора

Після повернення радянської влади у половині 1944 року Іван Каспрук продовжував служити в Станимирі. Але вже менш як за рік, у квітні 1945 року, під час облави на село він був затриманий та згодом арештований. Як свідчить оунівський документ «Вісті з терену»: «2.04.1945 р. 150 більшовиків робили облаву на с. Станимир. Забрали 12 мужчин до 65 років, 5 дівчат та місцевого священика. На вертаючих більшовиків СКВ в силі 45 стрільців зробив засідку і у принятому бою, який тривав (…) годин знищив 70 сталінських бандитів. Власні втрати 2 вбитих стрільців. На другий день більшовики в силі 300 чоловік повторили облаву на те саме село. Спалили 4 господарства і арештували 10 стариків, яких по тижні звільнили» [Літопис УПА, Нова серія, Т.13, cc.174-176. Упорядники В. Мороз, О. Вовк. Оригінали: ГДА СБУ, ф. 13, спр. 376, т. 79, арк. 189-199, Копія]

Згідно із протоколом обшуку, котрий здійснював опер.уповноважений Глининянського районного відділу НКВД мл. лейтенант Широков, у помешканні І. Каспрука було вилучено: німецька гвинтівка, радіоприймач, націоналістична, а також духовна та художня література. Наступного дня, тобто 3 квітня 1945 року було видано постанову про його арешт.

В ході допиту отцем було повідомлено, що «хто приніс та заховав у мене в схроні на стриху націоналістичну літературу, а також заряжену гвинтівку я не знаю» (переклад з російської мови документу мій, – авт.), а що стосується радіоприймача, то, як продовжував він далі у допиті, його він придбав у місцевого жителя–єврея ще у 1941 році. Тут ще варто додати, що гвинтівку, скоріш за все, як це у них практикувалось, підкинули самі ж енкаведисти, це також випливає із показів свідка, котра у той час перебувала на його обійсті й бачила як військові її заносили. Рівно ж з-поміж вилученої літератури була й «Історія України» авторства Івана Крипякевича. На що допитуваний теж дав резонну відповідь, що дана книга під час німецької окупації використовувалась як підручник. Крім цього допитувані три свідки, хоча й свідчили про те, що у 1941 році після відступу радянської влади у селі Станимир українськими націоналістами була висипана могила, молебень коло котрої начебто служив отець Іван, а також виступав із промовою, достатнього матеріалу до справи, очевидно, не дали. Сам священик це спростовував, підтвердивши лише свою присутність на відкритті могили.

Символічна могила Борцям за волю України в селі Станимир
Символічна могила Борцям за волю України в селі Станимир.

В подальшому по справі видно, що свідки або плутались у своїх свідченнях або ж їх просто писали самі слідчі. Втім постанову про пред’явлення обвинувачення таки було винесено, однак І. Каспрук винним себе не визнав, а вже невдовзі винесено нову постанову про припинення слідчої справи й 7 травня (за іншими даними 10 жовтня) 1945 року він був звільнений з-під варти.

Другий арешт і покарання

Так звільнений Іван Каспрук далі служив священиком у селі Станимир. Після 1946 року, погодився перейти на православ’я, так як продовжував далі бути парохом у цьому ж селі аж до моменту свого другого арешту у квітні 1950 року.

Щоправда, як розповіла мені дочка І. Каспрука пані Марія, її батько ще на коротко був також заарештований і у 1947 році.
Цілком очевидно, що з підпіллям парох села Станимир підтримував тісні зв’язки. З цього ж села був провідник Глинянського районного проводу ОУН Микола Костів-«Вихор», котрий загинув восени 1945 року. Саме під його командуванням СКВ (Самооборонний кущовий відділ) здійснив збройний напад на військових НКВД, котрі 2 квітня проводили облаву в Станимирі. Після ж 1946 року, коли ряди підпілля значно поріділи, село Станимир продовжувало залишатись однієї із головних «квартир» для підпільників, а навколишні ліси добротними базами, де було чимало замаскованих криївок. Так, на початку березня 1950 року в ході виконання плану операції з розшуку керівника проводу ОУН Р. Шухевича та його зв’язкових, затвердженим заступником міністра державної безпеки УРСР генералом Дроздовим, на стику трьох колишніх районів Львівської області, а саме Бібрського, Глинянського та Перемишлянського було блоковано ряд сіл. Зокрема у селі Станимир блоковано кілька підозрілих помешкань, у котрих переведено обшуки, зокрема й, «дом, усадьбу и приходы священика КАСПРУК Ивана Семеновича, котрого посещают бандиты» [Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1944-1950), К. 2007, Т.2, С.424. Оригінал: ГДА СБУ, ф. 65, спр. 18756, Т. 4, Арк. 152-164].

Зрештою у цьому ж місяці, 16 березня 1950 року Івана Каспрука був узятий під варту. Під час обшуку у нього було вилучено знову різну літературу 1926-1938 року видання у кількості 155 штук, тризуб, хрест з написом «Боже Україну спаси» та військовий квиток. Цього разу зброю не «знайшли», однак, за розповідями дочки пані Марії, під час переведення обшуку вона замітила в одній із шухляд кілька патронів, котрих раніш там не було й забрала їх, чим, очевидно, викликала невдоволеність енкаведистів, котрі перешукуючи шухляди їх там не виявили.

За спогадами С. Підцерковного «О. Іван також допомагав бандерівцям. Одного разу надійшла облава, то він побіг і закрив кілька хлопців з лісу в церкві. А в отця Івана був сусід, який доповів про це москалям. В сільській раді сказали йому, що то треба 3 свідки. І він ще двох пошукав, які, може, й того не бачили».

Отже 27 березня І. Каспрук вже офіційно був арештований й знаходився у внутрішній тюрмі УМГБ Львівської області.
По справі проходило кілька свідків плюс їмость, проте у судове засідання викликалось лише троє (тут не відомо чи є ці троє про котрі згадує С. Підцерковний чи ними є інші, котрі свідчили під час першого арешту, із їх свідчень важко зробити однозначний висновок).

Як «шилась» справа можна зрозуміти бодай на підставі свідчень свідків. Наприклад один із них на слідстві свідчив про те, що обвинувачений як священик правив по старому, тобто греко-католицькому обряду, також по цьому ж обряду у своєму помешканні хрестив дітей, а вже у судовому засіданні свідчив, що не знає який обряд православний, а який «уніатський». Однак про про т.зв. «антирадянску діяльність» їм нічого не було відомо.

На судовому засіданні о. І. Каспрук заявив, що він «нічого не робив злочинного». Однак 17 квітня 1950 року був засуджений Львівським обласним судом під головування голови суду Каплунової за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР (антирадянська пропаганди та агітація) до позбавлення волі строком на десять років та з позвабленням громадянських прав строком на 5 років та з конфіскацією майна.

Архівна кримінальна справа за обвинуваченням Каспрука І.С., фото автора
Архівна кримінальна справа за обвинуваченням Каспрука І.С., фото автора. Архів УСБУ у Львівській області.

На вирок було подано касаційну скаргу, однак ухвалою колегії у кримінальних справах Верховного суду УРСР ухвалою від 14 червня 1951 року її було залишено без задоволення.

19 січня 1955 в порядку нагляду помічником прокурора Львівської області «по спецделам» було дано заключення по справі Каспрука І. С., згідно із котрим вирок від 17 квітня 1950 року «полагал бы оставить в силе». А як виходить із виписки з протоколу засідання Львівської обласної комісії з перегляду кримінальних справ «на лиц осужденных за конрреволюционные преступления» відносно Каспрука «материалами дела преступления, совершенные КАСПРУК Иваном Семеновичем доказаны полностью, оснований к опротестованию приговора не усматривается». Однак вже за рік відомою Комісією Президії Верховної ради СРСР із розгляду справ осіб, котрі відбувають покарання за політичні, службові та господарські злочини від 19 травня 1956 року відносно Каспрука було постановлено, як свідчить виписка із протоколу, про те, що він «осужден без достаточных оснований, от дальнейшего отбития меры наказания освободить со снятием судимости».

Життя під пильним наглядом КДБ

Так закінчилась тюремна епопея отця Івана Каспрука, в ході котрої він «відсидів» більш як шість років.
Не легкою була доля й дружини отця Івана пані Марії. Як згадує С. Підцерковний «їмость з дітьми вигнали з проборства. Вона так жила в недобудованій хаті деякий час». Це підтверджує й дочка І. Каспрука у розмові з автором цієї статті й додає, що родина дуже бідувала.

Після звільнення у 1956 році о. І. Каспрук повернувся до Станимира й пербував там із дружиною та дочкою до 1961 року й продовжував служити парохом. Однк через недоброзичливців мусив з парафії вступитись й невдовзі переїхав у Яворівський район де у селі Яр аж до своєї смерті у 1974 році служив парохом. Однак, схоже, що «органи» продовжували ним цікавитись, оскільки в справі подано відповіді заступнику прокурора Львівської області (очевидно за запити прокуратури) «уполномоченного по делам русской православной церкви при совете министров СССР по Львовской обл.» про те, що «компрометирующими материалами на гражданина Каспрук Ивана Семеновича не располагаю» та «уполномоченого УКГБ при СМ УССР по Львоской области в Яворовском раййапарате УКГБ» про те, що таких даних також «не имеется».
16 січня 1992 року реабілітований прокуратурою Львівської області.

Автор – дослідник Петро Гнида

Прокрутити вгору